16 квітня 2021

10група       Українська література

35.Повторення та узагальнення вивченого

 

Тема. І. Франко. Узагальнення вивченого

Тема. І. Франко.

Узагальнення вивченого

Мета: систематизувати й узагальнити вивчене про письменника, спонукати до подальшого знайомства з його творами й особистістю; розвивати навички систематизації та узагальнення,зіставлення, висловлення власної думки щодо

проблем і художньої цінності прочитаних творів; виховувати шанобливе ставлення до творчості поета як до великого надбання українського народу й світової спільноти.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до теми (видання творів різними мовами, пам’ятники,культурні заклади імені поета і т. ін.).

Теорія літератури: роди й жанри літератури, вічні образи, художні засоби, віршові розміри.

Перебіг уроку

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Вступне слово викладача

ІІ . Оголошення теми й мети уроку

ІІІ . Систематизація й у загальнення вивченого матеріалу

1. Літературний диктант.

(Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал.)

1) Де і в якій родині з’явився на світ І. Франко?

2) Назвіть логічну пару.

Великий Кобзар — …

3) Перша поетична збірка Франка, що принесла йому славу й містила у своїй назві протилежні поняття.

4) Прозовий твір Франка на історичну тематику.

5) «Лірична драма» І. Франка.

6) Франко різко заперечував проти того, щоб його називали… , написав про це вірш, який став поетичним кредом митця.

7) Духовний заповіт Франка українському народові міститься …

8) Вірш «Сікстинська мадонна» написаний у формі …

9) Одна з пісень на слова І. Франка — …

10) Вічні образи, створені І. Франком,— …

11) У новелі «Сойчине крило» І. Франко вдається до прийомів і засобів …

12) Іван Франко — письменник, учений, художник, громадський діяч, перекладач. Назвіть зайве.

2. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

«Проблеми, які у своїх творах порушував І. Франко: тогочасні й вічні».

Орієнтовні відповіді

Тогочасні проблеми	Вічні проблеми

3. Проблемне запитання до учнів.

— Чому Франка можна назвати митцем світового масштабу?

4. «Поетичний практикум».

1) Дайте визначення сонета, терцини, наведіть приклади з творів І. Франка.

2) Назвіть віршові розміри силаботонічної системи. Визначте розмір «Легенди про вічне життя» І. Франка.

5. Тестове завдання.

Що означає слово «обсервація» у висловлюванні Є. Олесницького про І. Франка?

«На Галицькій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Іван Франко. Складались на те його відомості і його індивідуальність, повна бистрої обсервації і критичного змислу. Знайомість із Франком вводила нас, молодих, в зовсім інший світ, його незвичайна на тодішній вік начитаність, його бистрий погляд на речі і строга, але дотепна критика сучасних відносин імпонували молоді і єднали її біля нього».

А Навчання;

Б аналіз;

В спостереження, обстеження;

Г критика.

ІV. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Займи позицію».

«Чи варта творчість Франка детального вивчення сучасною молоддю, яка не мріє про літературну професію?»

Так

Частково

Ні

V. Домашнє завдання

Повторити відомості про І. Франка, скласти усний твір-роздум

«Чи можна вважати подвигом життя і діяльність І. Франка?».

Перегляньте урок.На запитання відповідайте у письмовій формі

                                                                   

 

16 квітня 2021

11група       Українська література

 

                     Модерна українська проза

32

Особистісні чинники у світогляді людини на рубежі віків. Посилення зв’язку з культурою Європи, активні націотворчі процеси. Основні риси українського прозового модернізму (О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Винниченко). «Нова школа» у прозі.

Підручник ст.111-116(опрацювати,законспектувати)

Опрацювати конспект уроку,важливе виписати

 Передумови розвитку літератури початку ХХ ст.

Процес розвитку української літератури початку ХХ століття відбувся на тлі загострення соціально-політичної ситуації. Перша російська революція 1905 року принесла громадському рухові два докорінні покращення:

✵ припинено політику заборон та утисків української мови,

✵ українцям дозволено об’єднуватися в організації.

Літературний процес кінця ХІХ — початку ХХ століття прийнято називати літературою «зламу віків». Письменники, що представляли цей період, орієнтувалися у творчості на західноєвропейські модерні літературні напрями і переносили нові мистецькі досягненя на український ґрунт. Великий вплив на митців мала філософія Шопенгауера, Ніцше, Фройда. Письменики тепер намагалися проникнути в психологію людини, пізнати найтаємніші закутки свідомості, проаналізувати те, що було непідвладне розуму, а не описувати перипетії життя. В українській літературі відбувається синтез мистецтв, а загущеність письма призводить до панування малих форм — новел, оповідань, образів. Особлива увага мотивована до художньої деталі, зображення суспільних подій відбувається через ставлення до них людини.

Після етнографічного реалізму «Народних оповідань», критичного реалізму І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, О. Кониського, О. Пчілки на сцену виступає плеяда молодих і видатних письменників: Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович…

(Учитель демонструє портрети письменників.)

У західній літературі першими теоретиками модерності були Шарль Бодлер та Ф. Ніцше. Бодлер у статті «Художник модерного життя» писав: «Насолода, що ми її отримуємо від репрезентації сучасного, походить не лише з краси, якою його оздоблено, але його суттєві прикмети — бути сучасним. Митець повинен зосереджуватися на модерному, сучасному». Ніцше визначив усі ілюзії попередньої епохи. Його праці — це бунт проти ери надії, певності, ентузіазму, віри в прогрес, механічності. Для модерністів людина є не походженням минулого, але того, що її оточує в сучасному.

1.2. Перехід до модернізму

Модернізація культури починалася з критики народництва в цілому та його естетики зокрема. Уперше слово «модернізм» у значенні художнього напряму досить упевнено вжила Леся Українка в доповіді, виголошеній наприкінці 1899 р. в Київському науковому товаристві під назвою «Малорусские писатели на Буковине». Ця доповідь була початком діалогу, який у перспективі розмежує українських письменників на модерністів і народників. У статті виявилася не лише рішучість поетеси захищати нові явища, але й спроба мотивувати, наскільки вони потрібні народові.

Сьогодні літературознавці намагаються осмислити процес зміни художніх методів, стилів та напрямів у літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст. і трактують його або як продовження критичного (чи, як його ще називають, класичного) реалізму, або як початок модернізму («ранній» модернізм). Проблема хронологічних рамок українського модернізму і критичного реалізму, а також письменників, яких називають модерністами чи реалістами, залишається дискусійною.

Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах «З-над хмар і долин» (вийшов у 1903 році), М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому віснику» відкритий лист до українських письменників, у якому закликав надсилати твори, у яких були б «усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі», де було б «хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би… блакитного неба». Основна думка виступу М. Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, «по-сучасному», оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань.

Однак Іван Франко, схвально ставлячись до нових віянь в українській літературі, не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував Микола Вороний. Іван Франко у вступі до поеми «Лісова ідилія» його назвав «ідеалістом непоправним», який вимагає від авторів:

Пісень давайте нам, поети,

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання,

Без усесвітнього страждання,

Без нарікання над юрбою,

Без гучних закликів до бою…

Іван Франко утверджував думку про те, що «сучасна пісня не перина. вона вся пристрасть і бажання, і вся вогонь, і вся тривога, вся боротьба, і вся дорога.». У відповідь на його «Посланіє» Микола Вороний написав вірш «Іванові Франкові», якому передує епіграф із Ш. Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама».

Осередком західноукраїнських модерністів стало львівське видавництво «Молода муза», до складу якого увійшли Остап Луцький, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Лепкий, а на Східній Україні — київський журнал «Українська хата», у якому друкувалися Микола Євшан, Михайло Сріблянський…

«Молодомузівці» чітко орієнтувалися на Захід з його модерними ідеями та заперечували реалізм і народницьку традицію; зверталися до нових тем, насамперед краси, любові, журби, настроїв самогубства тощо. Поезія «молодомузівців» — це поезія форми, тобто модерну.

2. Теорія літератури

Модернізм — загальна назва літературних напрямів та шкіл ХХ ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

Визначальні ознаки модернізму:

✵ новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком);

✵ у творах затверджується перевага форми над змістом;

✵ зосередження на «Я» автора, героя, читача;

✵ психологізм, увага до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;

✵ широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;

✵ використання символу як засобу пізнання й відтворення світу;

✵ ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);

✵ естетизм.

Імпресіонізм — це витончене відтворення суб’єктивинх вражень та спостережень, мінливих почуттів і переживань, коли картина дійсності складається ніби з окремих частин. Біля витоків українського імпресіонізму стояв Михайло Коцюбинський.

Неоромантизм (новоромантизм) — це поєднання реалістичного зображення життя з прагненням показати в яскравих образах високе призначення людини. Неоромантизм репрезентує у своїй творчості Леся Українка, Ольга Кобилянська.

Експресіонізм — це вираження внутрішнього світу людини, що супроводжується підкресленою яскравістю й емоційністю художнього твору. Найяскравішим представником експресіонізму став В. Стефаник.

Символізм — це зображення життя, за якого за зовнішнім конкретним смислом ховається інший, таємний, тобто на місці художнього образу виступає символ. Ознаки символізму відчутні в поезії О. Олеся, М. Вороного.

 Робота в зошитах (запис тез)

Національно-визвольна боротьба сприяла творенню «Братства тарасівців», які закликали до об’єднання. Існування соціал-демократичного гуртка Івана Стешенка.