14 квітня 2021

13група       Українська література

30.Контрольна робота.Творчість Івана Франка(тестування).

Завдання виконати на аркушах,надіслати в мої особисті повідомлення у вайбері

 

Творчість І. Франка

1.       Іван Франко за походженням

А волинянин          Б галичанин             В слобожанин            Г подолянин            Д буковинець

2.       До збірки «З вершин і низин» І. Франка належить твір

А «Мойсей»    Б «Чого являєшся мені у сні?..»     В «Захар Беркут»     Г «Гімн»        Д «Украдене щастя»

3.       Події в поемі «Мойсей» розгортаються в такій послідовності:

А заклик Єгошуа до бою – притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – спокуса Азазеля

Б притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – спокуса Азазеля – заклик Єгошуа до бою

В притча про дерева, що обирали собі короля – спокуса Азазеля – вигнання Мойсея з табору – заклик Єгошуа до бою Г спокуса Азазеля – притча про дерева, що обирали собі короля – вигнання Мойсея з табору – заклик Єгошуа до бою

Д вигнання Мойсея з табору – притча про дерева, що обирали собі короля – спокуса Азазеля – заклик Єгошуа до бою

4.       Установіть відповідність.

Художній засіб

1 алітерація

2 алегорія

3 епітет

4 порівняння

 

 

 

 

 

Приклад

	А	Б	В	Г	Д
1
2
3
4

А   Задарма в слові твойому іскряться

І сила, й м'якість, дотеп, і потуга...

Б   Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху – се казка...

В   В золотім океані вас все

      Буде спрага томити...

Г   І ревнув понад горами грім...

Д   Мовив терен: «Се добре вам хтось

      Підповів таку раду...»

5.       Підзаголовок Лірична драма  має збірка поезій … .

6.       Продовжте твердження: «Підзаголовок „Із записок відлюдька "» має твір І. Франка … .

7.       Укажіть свято, під час якого оповідач отримує листа від Манюсі (І. Франко «Сойчине крило»)… .

8.       Установіть відповідності між елементами сюжету та подіями у творі І. Франка «Украдене щастя»:

Елементи сюжету		Події
1	експозиція	А	розповідь про кохання Анни та Михайла
2	зав'язка	Б	повернення Михайла з війська, арешт Миколи, зрада Анни
3	кульмінація	В	одруження Анни з Миколою, три роки їхнього подружнього життя
4	розв'язка	Г	смерть Михайла від руки Миколи
		Д	Михайло звинувачує у своїй смерті себе самого, щоб не залишити Анну самотньою

Прочитайте уривок із твору, виконайте завдання 9 – 12.

«1. А я жию і, як кажуть мої аматори, виглядаю нічого собі.

2. Я давно отупіла на всі страховища свого життя. 3. Я відівчилася плакати, відівчилася жалувати, відівчилася боятися чого-будь.

4. У хвилинах, коли до мене вертала рефлексія і застанова, я все мала почуття, що кручуся, мов билина в вітрі, і лечу кудись, лечу в якусь безодню, сама не знаю, що там на дні і чи далеко те дно.

5.  Нічого не ощадила мені доля за ті три роки. 6. Ані розчарувань, ані ганьби, ані багатства, ані бідності. 7. Ще в остатніх місяцях ось тут, у Порт-Артурі, порадувала мене стрічею з одним солдатом, що був родом із Томашева і часто бував на заробітках у Галичині і знав мого покійного батька. 8. Порадувала мене доля стрічею з ним тілько на те, щоб я з його уст дізналася, що мій батько три місяці по моїй утеці вмер і до смерті вважав мене злодійкою. 9. Мене,...! 10. Мене, горду, чисту, чесну і непорочну тоді!».

9.       Укажіть героя, чиї висловлювання подані в уривку:

А Маня (І. Франко «Сойчине крило»)                                               Б Регіна (І. Фраико «Перехресні стежки»)

В Анна (І. Франко «Украдене щастя»)  Г Настя (І. Франко «Украдене щастя»)

10.    Визначте, яким елементом сюжету є запропонований уривок із твору:

А експозицією Б зав'язкою

В розвитком дії Г кульмінацією

11.    Визначте художні засоби, використані у четвертому реченні:

А тавтологія, метонімія Б гіпербола, порівняння

В антитеза, порівняння Г метафора, порівняння

12.    Назвіть ім'я головного героя, яким його називала головна героїня – Марія Карлівна. (слово (словосполучення), пропущене у дев'ятому реченні) (Відповідь запишіть словом чи словосполученням у відповідній граматичній формі.)

У завданні 13 виберіть дві правильні відповіді.

13.    Віднайдіть проблеми, порушені у творі І. Франка «Украдене щастя»

А взаємин інтелігенції і народу, обов'язку і відповідальності особи перед суспільством

Б зради та вірності, кохання та ненависті

В морального вибору, людяності та жорстокості, добра та зла

Г людини та суспільства, життєвого вибору на свою користь

14.    Напишіть есе на одну із тем:

·         Як розуміли своє щастя герої творів І. Франка і в чому його вбачаю я?

·         Значення любові для героїв творів І. Франка і для мене.

·         Творчість Івана Франка буде актуальною завжди.

·         Найбільше мене вразив/вразила…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14 квітня 2021

13група       Українська мова

33		Позначення м’якості приголосних	підручник §30,впр.5,7
34		Чергування голосних і приголосних звуків. Зміни приголосних при збігові їх у процесі словотворення	підручник §31,впр.5,7

Українська мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html

 

33.  Позначення м'якості приголосних

Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука.

Ь пишеться:

1. Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2. Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3. У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

4. У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5. Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін.

6. Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський, спільник.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин.

7. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

8. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться.

9. На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах: Третьяк, Ільїн, Саласьєв.

10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье.

Ь не пишеться:

1. Після губних б, п, в, м, ф: любов, Пилип, висип, торф.

2. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.

3. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо м'який знак між приголосними наявний у твірних іменниках: бренькіт, донька, нянька.

4. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя. Але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі.

5. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о):

держално, пужално, ціпилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.

6. Між подовженими м'якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.

7. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

8. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

9. В іменах: Наталя, Касян, Омелян, Тетяна, Оляна; в українських прізвищах: Касяненко, Третяк, Дяченко.

 

 

 

34 .   Перегляньте урок за посиланням:

 

https://www.youtube.com/watch?v=z29rcz8UrY8

 

► Подивіться на групи слів у таблиці, що в них відбувається?

► Запишіть ці чергування в другу колонку таблиці.

► Цей процес зумовлений словозміною чи словотворенням?

► Які ще чергування приголосних ви знаєте?

Нога, ніжка, на нозі
Рука, ручка, у руці.
Вухо, вушко, у вусі.

Довідка

[г] - [ж] - [з’]

[к] - [ч] - [ц’]

[х] - [ш] - [с’]

Моделювання «Карти пам'яті»

► Ознайомтесь із таблицями чергувань. Доповніть їх прикладами.

Чергування приголосних

Типи чергувань	Приклади	Типи чергувань	Приклади
[г] - [ж] - [з’]	берег — бережок — на березі	[б] - [бй]	бити — б’ю
[к] - [ч] - [ц’]	вік — вічний — у віці	[п] - [пй]	пити — п’ю
[х] - [ш] - [с’]	дух — душний — у дусі	[в] - [вй]	олово — олов’яний
[г] - [ж]	допомогти — допоможу	[м] - [мй]	солома — солом’яний
[з] - [ж]	возити — вожу	[ф] - [фй]	торф — торф’яний
[к] - [ч]	кликати — кличу	[р] - [рй]	матір — матір’ю
[х] - [ш]	колихати — колишу	[д] - [д’]	ходити — ходіть
[д] - [дж]	радити — раджу	[т] - [т’]	пливти — пливіть
[зд] - [ждж]	їздити — їжджу	[з] - [з’]	возити — возіть
[т] - [ч]	крутити — кручу	[с] - [с’]	семи — сім
[с] - [ш]	писати — пишу	[ц] - [ц’]	стільцем — стілець
[ст] - [шч] (щ)	пустити — пущу	[л] - [л’]	білий — білявий
[б] - [бл]	робити — роблю	[н] - [н’]	вікно — на вікні
[п] - [пл]	ліпити — ліплю	[дз] - [дз’]	ґедзем — ґедзь
[в] - [вл]	висловити — висловлю	[р] - [р’]	двір — у дворі
[м] — [мл]	встромити — встромлю
[ф] - [фл]	розграфити — розграфлю

Зміни при збігові приголосних

Кінцеві приголосні основи		Суфікси		Зміна приголосного	Приклади
-к-, -ч-, -ц-	+	-ськ- -ств-	→	-цьк- -цтв-	парубок — парубоцтво, парубоцький, ткач — ткацький, ткацтво, кравець — кравецький, кравецтво
-г-, -ж-, -з-	+	-ськ- -ств-	→	-зьк- -зтв-	боягуз — боягузтво, Париж — паризький, Рига — Ризький
-х-, -ш-, -с-	+	-ськ- -ств-	→	-ськ- -ств-	Чехія — чеський, товариш — товариський, птах — птаство
У словах, основи яких закінчуються суфіксом -к-, при творення прикметника на суфікс -ськ- суфікс -к- випадає: Чукотка — чукотський, Ігорка — ігорський, П’ятихатки — п’ятихатський.
Винятки: баскський, казахський, тюркський, цюрихський, ламаншський, нью-йоркський, меккський, герцогський, лакський, дамаський (Дамаск).
-г-, -ж-, -з-	+	-ш- за творення ступенів порівняння прикметників і прислівників	→	жч	дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, важкий — важчий, тяжкий — тяжчий, низький — нижчий, близький — ближчий, вузький — вужчий;
-с-	+	-ш- за творення ступенів порівняння прикметників і прислівників	→	щ	красивий — кращий, товстий — товщий, високий — вищий
-к-, -ч-, -ц-	+	-н-	→	ч	безпека — безпечний, винятки: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній
-цьк-	+	-ин-	→	чч	вояцький — вояччина, виняток галицький — Галичина;
-ськ-, -ск-, -сок-	+	-ин-	→	щ	віск — вощина, пісок — піщина, полтавський — Полтавщина,
-зьк-	+	-ин-	→	жч	Збаразький — Збаражчина
-ск-, -шк-	-ан- (-ян-) -			щ	дошка — дощаний, ляск — лящання
-ск-, -ст-	за творення II дієвідміни дієслів		→	щ	вереск — верещати, але простиш, простить
-зк-	за творення II дієвідміни дієслів		→	жч	брязк — бряжчати
-ськ-, -зьк-	за творення прізвищ на -енко, -ук		→	щ	Васько — Ващенко, Ващук;
-ск-, -ськ-, -шк-	у присвійних прикметниках від власних імен		→	сч, сьч, жч, щ	Параска — Парасчин, Пріська — Прісьчин; Палажка — Палажчин, Мелашка — Мелащин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14 квітня 2021

11група       Українська мова

33

Позначення м’якості приголосних

підручник §30,впр.5,7

 

Українська мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html

 

33.  Позначення м'якості приголосних

Знаком (ь) позначається м'якість попереднього приголосного звука.

Ь пишеться:

1. Після м'яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба.

2. Після м'яких приголосних у середині складу перед о: дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати.

3. У суфіксах -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цько-му; -зьки, -ськи, -цьки: близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-фрацузьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки).

4. У зменшено-пестливих суфіксах -енька, -ень-ко, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький.

5. Відповідно до вимови після л перед приголосним: альбатрос, фільм, дельфін.

6. Після м'якого л перед наступним приголосним: їдальня, кільце, ковальський, пальці,рибальство, сільський, спільник.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: балка — балці; галка — галці, галченя; монголка — монголці; Наталка — Наталці, Наталчин; рибалка — рибалці, рибалчин; спілка — спілці, спілчанський, але: Галька — і Гальці, Гальчин.

7. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць.

8. У дієслівних формах дійсного та наказового способу: будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться.

9. На позначення роздільної вимови після м'яких приголосних перед я, ю, є, ї в російських прізвищах: Третьяк, Ільїн, Саласьєв.

10.У словах іншомовного походження після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї та йо: конферансьє, монпансьє, ательє, бульйон, віньєтка, Ньютон, Лавуазье.

Ь не пишеться:

1. Після губних б, п, в, м, ф: любов, Пилип, висип, торф.

2. Після р у кінці складу або слова: вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків.

3. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксами -ств(о), -ськ(ий): інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, освітянський, селянський; громадянство, селянство. Але: бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити та ін., бо м'який знак між приголосними наявний у твірних іменниках: бренькіт, донька, нянька.

4. Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні: вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя. Але: різьбяр (і різьбар), тьмяний і похідні від них.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; Галька — Гальці, дівчинонька — дівчиноньці, письмо — на письмі.

5. Після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о):

держално, пужално, ціпилно та ін., але в зменшених формах ь пишеться: держальце, пужальце й под.

6. Між подовженими м'якими приголосними: буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю.

7. Після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин, але після л пишеться ь: Михальченко, Михальчук.

8. Після ц у кінці слів — іменників чоловічого роду іншомовного походження: Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац.

9. В іменах: Наталя, Касян, Омелян, Тетяна, Оляна; в українських прізвищах: Касяненко, Третяк, Дяченко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14 квітня 2021

30група       Українська мова

66	Контрольне есе на одну з тем: 1. Міра відповідальності формує патріотизм. 2. Скарби, що визначають сенс життя. 3. Пунктуальність – невід’ємна риса підприємця.

 

На аркуші написати есе на одну із запропонованих тем(відправити у мої особисті повідомлення у вайбері).

 

 

 

 

 

 

 

                                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

14 квітня 2021

30група       Українська література

68.Література рідного краю(прозові твори).

Ознайомитись та законспектувати.

Один із Франкової сотні

Осип Маковей — видатний український письменник-реаліст, активний громадсько-політичний діяч кінця ХІХ — ХХ ст. На літературній ниві він виступив майже одночасно з Лесею Українкою, О. Кобилянською, В. Стефаником, Н. Кобринською та іншими письменниками. До цієї когорти видатних митців слова І. Франко відносив О. Маковея як «талановитого новеліста і поета».

Осип Маковей народився 23 серпня 1867 року в м. Яворові на Львівщині. Дитячі роки пройшли в рідному містечку, де він здобув початкову освіту. Уже в цей період юнак виявив здібності у навчанні, захоплювався музикою, малюванням, збирав народну творчість.

1885 року відбулося знайомство О. Маковея з І. Франком, яке відіграло важливу роль у житті майбутнього письменника. Великий Каменяр допоміг О. Маковею вибрати свою стежку в літературі. У 1887 році Осип став студентом філософського факультету Львівського університету, який закінчив у 1893 році. Згодом влаштувався редактором газети «Зоря», у якій уміщував свої публіцистичні твори, ряд сатиричних фейлетонів.

У 1895—1897 pоках О. Маковей працював редактором газети «Буковина» (м. Чернівці). У цей час написав повість «Залісє», кілька оповідань, збірку поезій «Подорож до Києва».

У 1897—1899 роках Осип Маковей був одним із редакторів журналу «Літературно-науковий вісник» (м. Львів). На початку ХХ ст. переїхав у м. Чернівці, де викладав українську мову й літературу в учительській семінарії. Працював наполегливо й самовіддано, прищеплював учням любов до рідного слова, давав глибокі знання.

На початку XX ст. письменник виступив з новими творами. У 1901 році вийшла його збірка нарисів і фейлетонів «Наші знакомі», у 1904 році — збірка «Оповідання». Останнім його твором перед приходом до м. Заліщиків була повість «Ярошенко» (1905), у якій автор змальовує бої українсько-польських військ проти турецької навали у 1621 році під Хотином.

У 1910 році О. Маковей надрукував поему «Тернє», а пізніше — «Ревун» (1911). Письменник знав, що його сатиричні твори не до вподоби різним псевдопатріотам, але він був готовий багато стерпіти, щоб тільки принести «користь загалу».

У 1910 році він одержав посаду вчителя у Львівській жіночій семінарії, де зазнав утисків з боку реакційних елементів. У поєдинку з політиками-кар’єристами змушений був поступитися місцем праці.

У 1913 році назавжди покинув м. Львів і переїхав до м. Заліщиків, де працював на посаді директора вчительської семінарії до 1925 року (з перервою на час воєнних дій Першої світової війни). Осип Маковей доклав багато зусиль, щоб цей навчальний заклад отримав нове приміщення, щоб для дітей незаможних батьків організувати інтернат.

Своїм чуйним ставленням до учнів та вчителів О. Маковей завоював щиру симпатію й авторитет. Але, на жаль, йому не довелося довго залишатися в м. Заліщиках, бо в 1914 році вибухнула Перша світова війна й Осипа Маковея було мобілізовано на фронт, де відбував свою армійську службу аж до 1918 року.

Після свого звільнення з військової служби О. Маковей повернувся до м. Заліщиків у липні 1918 року. Ці часи були сповнені важливими подіями — Листопадовий зрив 1918 року та славна Чортківська офензива.

З приходом військової влади більшовиків було утворено Повітовий ревком. До нього увійшли здебільшого чесні та свідомі українці, які вважали своїм обов’язком охороняти населення від різних несподіванок з боку нової окупаційної влади. Комісаром народної освіти став Василь Цалинюк, а комісаром із справ культури — Осип Маковей. Їхніми зусиллями в м. Заліщиках відсвяткували чергове Шевченківське свято, головну доповідь на якому виголосив О. Маковей.

Після відступу більшовиків і приходу польської влади в Заліщицькій семінарії відновилося навчання.

Осип Маковей, завдяки якому семінарія відкрила свої двері, надалі залишався на посаді директора. Але згодом польські шовіністи не могли стерпіти цього. На початку 1921 року директора семінарії Осипа Маковея, учителя музики і співу Василя Цалинюка, а також відомого українського діяча із с. Добровлян Гриця Кузняка було заарештовано, звинувачено в державній зраді й спроваджено до Чортківської тюрми. Ці арешти викликали бурю протестів громадськості, і польська влада змушена була звільнити з тюрми Маковея і Цалинюка, а О. Маковея було поновлено на посаді. Із поверненням Осипа Маковея справи в семінарії покращилися, але тюрма залишила певний слід і його здоров’я почало погіршуватися.

За час свого перебування в м. Заліщиках в останні роки життя Осип Маковей видав дві збірки творів: «Кроваве поле» (1921) і «Прижмуреним оком» (1923).

Весною 1925 року в Заліщицькій семінарії відбувся останній, за директорства Маковея, випуск, бо 21 серпня цього ж року його серце зупинилося. Це був болючий удар і для семінарії, і для української спільноти.

Хоча це сталося під час канікул, звістка про смерть Маковея скоро наспіла до учнів. Студенти семінарії, як і випускники, подбали про те, щоб гідно віддати останній поклін своєму директорові. Похорон почався з подвір’я семінарії, де знаходилось житлове приміщення директора, о першій годині по полудні й тривав аж до заходу сонця. Труна видатного письменника була прикрашена кетягами червоної калини, а в ногах покійного сумувала бандура. Труну везли три пари волів із позолоченими рогами, а за нею йшли делегації з кожного села Заліщицького повіту із своїми оркестрами та вінками.

О. Маковей самовіддано прислужився розвитку української літератури, піднесенню національної свідомості народу. Вдячні нащадки пам’ятають про його сподвижницьку працю, радіють, що мрії письменника переходять у реальність. Україна стала незалежною державою, а над вільним Наддністрянським краєм линуть пісні на слова Осипа Маковея. Його ім’ям у м. Заліщиках названо вулицю й провулок, а також школу, у якій створено кімнату-музей О. Маковея. На приміщенні колишньої семінарії встановлено барельєф, а навпроти у сквері споруджено пам’ятник письменнику. У місцевому краєзнавчому музеї діє постійна експозиція, що висвітлює життя і творчість О. Маковея. Він тут жив, творив і здобував шану українського народу. Слава та ім’я Осипа Маковея не меркне з роками.

 

Поезія і проза

Осип Маковей

ПОЕЗІЯ І ПРОЗА

(Із .судової розправи)

Давно колись про таку пригоду дівчата складали жалісливі пісні, поетичні нарікання на свою нещасну долю, а тепер се опинилося в суді.

Настуся Ковалівна заскаржила молодого жонатого господаря Павла Василишина, що кілька літ обіцював їй з нею женитися, потім вийшов з війська, звів її на бездоріжжя, про дитину не подбав і оженився з іншою. Тепер сі молоді люди, що ще недавно обнімалися й цілувалися, стояли разом зі своїми батьками і адвокатами-жидами перед молодим суддею в карнім суді, недалеко одно від другого, але розділені глибокою пропастю в душі, якої вже ніщо не зарівняє. Коло судді сидів ще писар, зрештою нікого не було в кімнаті, бо розправа була тайна.

— Павле Василишине,— почав суддя, переглянувши акти,— розкажіть мені, як то було. Чи ви ходили до сеї дівчини, чи обіцювали їй з нею женитися? А правду кажіть!

Василишин глянув несміло на хрест між двома свічками, потім спустив очі на поміст і говорив, не дивлячись на нікого:

— Та я ходив до неї і любив її, але тато не казали її брати.

— Чому?

Старий Василишин не втерпів і відповів за сина майже з обуренням:

— Як же, прошу пана судді, аби мій син та у Коваля женився?

— Що ж такого? Хіба Коваль що — не господар? — спитав суддя.

Тут старий Коваль не стримав себе і з гнівом відворкнув:

— Е! Прошу пана, багачі всі однакі. Багачки шукав!

— Ну, годі! Говоріть же, Павле, далі, чому ви не оженилися з Настусею? — сказав суддя.

— Що ж мені було робити? Тато казали, що не дадуть мені ані загона поля; у н е ї (тут Павло махнув головою в сторону Настусі, що стояла тихо, мов без душі) є там якийсь загонець, але з того не можна вижити. Гадав я іти до двора на службу,— відрадили мені. Крутився я так з рік, а далі оженився.

— Хіба на Настку була яка лиха слава? Була вам невірна? Водилася з іншими парубками?

— Та ні! Я не чував...

— Ой-ой-ой! Чому ні? — вмішався батько Павла. Суддя глянув на Настку. Вона піднесла голову і великими синіми очима глянула здивовано на старого.

— Та коли? — ледви вимовила вона.

— Хіба не танцювала ти з іншими, як Павло був при війську?! — крикнув старий Василишин сердито.

— Гов, ґаздо, не кричіть! Ви тут у суді! —спинив суддя.— Потанцювати при людях можна, з ким дівчина хоче. А чи ви, Павле, обіцювали Настці женитися з нею?

— Ні! —відповів коротко Павло, очевидно, вже навчений адвокатом.

— Падоньку ж мій! Не обіцював?! — крикнула несподівано Настуся і заплакала ревними сльозами. Вхопилася за голову руками і мов шукала стіни, щоб ударити головою об неї.— Та де ж се правда?! Адже кілька літ і писав, і говорив, що візьме мене. Я листи принесла, що він писав до мене. Най скаже, чи то не його? Я присягну!

— Настко, тільки без плачу і заводження! — порадив суддя.— Покажіть сі листи!..

Настка розв'язала хустку, вийняла листи і подала судді. Сльози котилися їй, як горох по лиці, хоч уже здержалася від голосного плачу.

Настала тишина, тільки оба адвокати на кріслах розмовляли щось байдуже тихим голосом. Крізь отверті вікна ком-нати долітав з города щебіт ластівок на даху і цвірінькання горобців, що виводилися у гніздах під дахом. В городі знати вже було початок літа по ягодах, що червонілися на черешнях.

Суддя подиктував писареві відповіді до протоколу і почав переглядати листи. Справді, не читав, тільки переглядав, бо було їх багато, а у всіх менше-більше було те саме "люблю тебе". "Нічого цікавого",— думав собі, здогадуючи свої любовні пригоди з недавніх літ. Йому вже тридцятка минула, волосся вже починало сивіти, животик заокруглився, і він дивився на такі наївні листи очима досвідного старого кавалера.

— А! Тут і поезія! — обізвався нараз, глянувши на один лист.— Може, панове, послухаєте? — сказав, обернувшися до адвокатів, котрі, очевидно" розмовляли про якісь свої діла.

— Просимо! Суддя почав читати:

"Я до стола засідаю, папір розкладаю; через гори, через ріки сей лист посилаю. Лети-лети, мій листочку, в далеку дорогу; полетів би й я з тобою, та іти не могу. Ой, як прийдеш, мій листочку, до милої близько, поклонися їй від мене до самих ніг низько. Най вона си прочитає, най си розгадає, чи не той то жовнярина, що вона кохає. Нагадай си, дівчинонько, як ми ся кохали, докн мене молодого до війська не взяли. Взяли мене на чужину та й нас розлучили, та як бог нам допоможе, будем ся любили. Ой, люблю тя, дівчнноиько, так як свою душу; через тебе, моя мила, загибати мушу. Ой, як тужить моє серце за тобою, мила, як згадаю, що тя Люблю і ти м'я любила. Вночі не сплю, вдень думаю, все думка о тобі; прийде мені молодому заснути у гробі. Чи ти мене вчарувала, чи мені так бог дав, що я тебе, дівчинонько, так собі сподобав? Ой, як я си нагадаю, як-то було зразу, яка була розмовонька коло перелазу. Любив я тя, дівчинонько, як настало літо, як-то було межи нами не раз розмаїто".

(І суддя і адвокати тут усміхнулися, а Настуся, що слухала досі віршів так, мовби не чула ще їх, засоромилася. Оба батьки слухали зовсім байдуже).

"А я хлопець молоденький, хоть при війську служу, за тобою, моя Насте, цілим серцем тужу. Ой, тужу я, моя мила, та й тужитн буду; хоть далеко я від тебе, то тя не забуду. Допоможи мені, боже, ще рік відслужити а як вернуся до тебе, буду ся женити..."

Суддя урвав.

. — Касарняна поезія! — замітив один адвокат зневажливо.

Суддя не відповів на се нічого, лише спитав Павла:

— Чи то ви складали сі вірші?

— Та се я так собі приспівував у касарні з іншими.

— І сам вигадував?

— Трохи я сам, трохи інші. Або я знаю, як то було?

— Але то ви писали?

— Я.

— Тут ви на письмі обіцюете Настці, що оженитеся з нею.

— Та се співанка!

— Але до кого писана? Павло не відповів нічого.

Суддя почав переслухувати Настку. Вона зовсім не знала, з якого "кінця" починати оповідання про своє горе, і говорила без ладу, схлипуючи від часу до часу.

— Яз іншими не сходилася, тільки з ним. Ще перед військом казав, що возьме мене. Я присягну. З війська листи писав, свій портрет прислав. На Великдень бував. Все казав то само. Я гадала, що може. Потім вислужив, міг женитися. Не оженився, тільки здурив. Прийшла дитина, і я вже сама не знаю...

Не докінчила, тільки розплакалася гірко.

Писар почав записувати те, що суддя казав; старі батьки мовчали, похитуючи головами, адвокати розмовляли щось по-німецьки, Павло стояв зі спущеними на поміст очима, а Настка не знала, що має почати зі своїми руками, мовби заважали їй, та трохи не подерла хустки з листів.

— Слухайте, Насте,— обізвався знов суддя,— ви мусите на то присягнути, що сказали.

— Я присягну.

— Павло буде караний.

Молодиця глянула здивовано на суддю:

— Та мені не о то йде, аби Павла карати, тільки, що я, бідна, з дитиною пічну? Мене з хати гонять! Де ж я собі раду дам?

— Sie hat ihn doch geliebt! 1 — замітив суддя в сторону адвокатів по-німецьки, щоб селяни не розуміли, але адвокати не докінчили ще своєї розмови і не звернули на се уваги.— Коли Павло буде тут засуджений, можете його, Наст-ко, скаржити, аби платив на дитину.

— Я присягну, бо то правда.

Писар засвітив свічки, старі батьки і Павло відступили дальше від стола, адвокати встали, а Настка почала тремтячим голосом повторяти за суддею слова присяги.

По присязі сказала ще раз те саме про Павла, що попереду. Говорили ще коротко адвокати, старий Василишин старався ще оправдувати сина, одначе суддя не зважав на те,

Вона все ж таки його кохала! (Нім.).

все, встав і, покликуючись на § 506 карного закону, засудив Павла на місяць арешту.

— Що мені з того? — обізвалася перша Настка, почувши засуд.

— Я зголошую відклик від вини і кари,— промовив Павлів адвокат.

— Не тішся, Настко, перед часом,— відозвався старий Василишин,— вищий суд ту кару скасує...

— Ет! Встилайтеся, старий, таке говорити! — сказав суддя.— Як же ваш Павло жиє собі з жінкою!

— Б'ються, паноньку; на все село сварка і бійка! — відповів старий Коваль.

— От і маєте воли та корови! — додав суддя.

— Та що? — відворкнув старий Василишин.— Аби хлоп не мав права свою жінку набити? І що кому до того?

— Ет, шкода з вами говорити! Будьте здорові! А отеє, Настко, ваші листи віддаю вам. Тільки один затримую до актів. Ну, ідіть уже, бо там інші ждуть.

Селяне почали повагом виходити з комнати. Суддя скрутив собі папіроску і, складаючи акти, глянув ще на Павлову "поезію". Він цілої не прочитав, там було ще більше строф подібного змісту, як і попередні. Суддя прочитав ще одну:

Чи-сь здорова, дівчинонько, моя люба птичко? Чи веселе, чи сумує твоє біле личко?

Далі вже не читав, вложив "поезію" в акти і казав прикликати інших селян, що ждали на суд.

1912