22січня 2021
33група Українська література
46.Життєпис Дмитра Павличка. Пісенна лірика поета.
Національний колорит поетичних образів вірша «Два кольори», що став народною піснею. Мотив кохання в поезії «Я
стужився, мила, за тобою…» (оглядово).
Завдання:підручн.ст.194-196
Павличко Дмитро Васильович
Авт. поет. зб., зокр., Любов і
ненависть (1953); Гранослов (1968); Таємниця
твого обличчя (1974, 1979); Любов і ненависть (1975); Рубаї (1987); Покаянні
псалми (1994); Золоте
ябко (1998); Засвідчую
життя (2000); Наперсток (2002);
антологій Світовий
сонет (1983); Антологія
словацької поезії (1996); П’ятдесят
польських поетів (2001); зб. літ.-критич. статей Магістралями
слова (1977); Над
глибинами (1984); Біля
мужнього вогню (1988); перекладів творів Х. Ботева,
М. Вапцарова, Х. Марті, сонетів В. Шекспіра та ін.; багатьох пісень (муз. О.
Білаша), зокр., Два
кольори; книжок для дітей Золоторогий олень (1970), Плесо (1984);
сценаріїв худ.
фільмів “Сон” (1965), “Захар Беркут” (1970). Твори П. у перекладах
друкували в Польщі, Словаччині, Болгарії, Угорщині, Естонії, Росії, Грузії та ін.
Нар. депутат СРСР (1989–91), нар. депутат України (1990–94, 1998–99);
голова Комісії у закордон. справах (з 1990); Надзвич. і Повноваж. Посол
України в Словаччині (1995–98) та Польщі (1999–2002). Член КПРС (до 1990). Член
УНР. Голова
Т-ва укр. мови ім. Т. Шевченка (1989–90). Один із засновників Руху, авторів Акту
проголошення незалежності України. Член Великої ради НРУ. Член
Президії Нац. ради Дем. партії України. Координатор Ради демокр. об’єднання
“Україна” (до
1995). Держ. службовець І рангу (1994). Держ. премія України ім. Т.
Шевченка (1975), літ. премія ім. М. Рильського (1983). Літ. премія
Словаччини ім.
П. Гвездослава, літ. премія Болгарії ім. Х. Ботєва. Dr. honoris causa Львів.
ун-ту (2000). Герой України (2004). Засл. діяч культури Польщі. Ордени Труд.
червоного прапора, Дружби народів, ордени “За заслуги” III ступеня (1997), князя Ярослава Мудрого V ступеня
(1999), Командор. хрест із зіркою ордена “За заслуги” (Польща, 2001), орден
“Знак пошани”,
Почес. Грамота Президії ВР УРСР.
«Два кольори» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті
в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: інтимна
лірика. Жанр «Два кольори»: ліричний
вірш (пісня). Тема «Два кольори»: роздуми
про долю людини, про те, що для неї найдорожче; це вияв любові до
рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними
нитками: вона стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про
рідну домівку. Ідея «Два кольори»: заклик
не забувати своє коріння, батьків, те, що є основою життя. Віршовий розмір «Два
кольори»: ямб із пірихієм. Художні-стильові особливості: вірш
«Два кольори» написаний у формі монологу сина, у якому він висловлює свою
любов до матері й подяку за її любов і турботу. Головний образ твору — ліричний
герой, який за ментальністю, за вихованням українець. Адже, коли «малим
збирався навесні піти у шлях незнаними шляхами», у подарунок від матері отримав
сорочку, вишиту «червоними і чорними нитками», — традиційний символ побажання
доброї долі. Сорочка, щасливі і сумні дороги, мамина любов допомагають повніше
розкрити характер ліричного героя. Художні засоби: епітети: «незнані шляхи»,
«щасливі і сумні дороги», «вишите життя»; метафори: «водило в безвісти життя»,
«переплелись... мої... дороги», «війнула в очі сивина»; символи: «червоне —-
то любов, чорне — то журба», вишита сорочка — символ материнської любові,
дорога — символ життєвого шляху; рефрени: «два кольори мої, два кольори»,
«червоне — то любов, а чорне — то журба» — утверджують читача в думці, що все життя
— це поєднання двох його кольорів: червоного (любові) та чорного (журби).
Займенником «мої» автор указує, що приймає і розуміє цей закон життя. Про це
свідчить третя строфа. Сам Дмитро Павличко про створення пісні
«ДВА КОЛЬОРИ» розповів: «Пісню «Два кольори» я написав 29 лютого 1964 року,
разом з композитором Олександром Білашем. Нам було нудно на комсомольському
зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з вишитою на ній
червоною трояндою, це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав
просто на коліні. Я відчув, що це початок пісні, так само як золотошукач
відкриває краплину золота. Ми втекли із засідання, і в той же день разом з
Сашком дописали пісню. Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодні
Жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені розповідав, одна
дуже поважна особа сказала, що пісню потрібно переробити, тому що вона не є
соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і нехай та поважна
особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною особою),
дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з нею, і
нехай Гнатюк співає як є. Пісня прозвучала, і почала співатися повсюди. Після
цього мене і Білаша викликали у партійну школу, де два кагебісти з нами вели
бесіду і сказали, що я мав би прекрасно знати, що таке червоне і чорне —
мовляв, ми написали бандерівський гімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми
розуміли, чим це загрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки — навіть
на Гуцульщині, звідки я родом, — вишивають червоно-чорними нитками. Я сказав,
що це народна вишивка, а отже, і народна пісня. Врешті-решт я навіть запитав
їх: а який прапор був у Паризької комуни? Я був начитаний і знав, що Паризька
комуна мала червоно-чорний прапор. Коли я їм це сказав, вони затихли».
47.Життєпис
Івана Драча. «Балада про соняшник» – поетичний роздум про суть мистецтва, процес
творчості. Символічність образів соняшника, сонця.
Завдання:підручник ст.197-199,поняття Т.Л.балада
17 Жовтня 2020, 10:23
«Поезія Івана Драча у
60-ті роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не
тільки до української поезії й української літератури, а ширше – взагалі до
всього українського. Тоді
поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна
було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити
ніде. Іван Драч це дуже добре робив. Він був поетичним лідером шістдесятників», − так про свого колегу Івана Федоровича відкликався поет
та видавець Іван Малкович, назвавши його Гололем у поезії.
Іван
Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в у Теліжинці Тетіївського району на
Київщині. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш.
Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та
літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого. Служив у армії і у віці,
коли інші закінчують університет, вступив на перший курс філологічного
факультету Київського університету, але навчання не закінчив, був виключений під
тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну».
Закінчив дворічні Вищі сценарні курси у Москві, працював сценаристом на
кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу
«Вітчизна».
У
1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці»,
яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці
серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона»
(1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми»
(1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця»
(1988).
Збірка
І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією України імені Т.
Шевченка у 1976 р.
Його
творчість — це постійний пошук й новаторство
Цікавою
видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної
людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання
розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори,
які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення:
«Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».
Його
поезії відомі у перекладах на російську, білоруську, азербайджанську,
латинську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.
Також
Іван Драч очолював Державний комітет інформаційної політики, телебачення і
радіомовлення України, був народним депутатом і першим головою Народного Руху
України.
Драч
ніколи не вважав себе дисидентом. Він порівнював себе з «волом, робочою
бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на
декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму,
хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг».
Його енергія, впертий оптимізм і віра – у
життя, у людей, у власну країну (і це попри особисті трагедії) – вражає й
сьогодні та надихає молодь. Повагу
викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не
опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Та, мабуть,
найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним поетом, чесним
політиком, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за
будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
Нині
варто згадати слова письменника, які, як ніколи, є актуальними: «Саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація.
Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх
держав».
Помер
митець на 81-му році життя, 19 червня 2018 роки після важкої хвороби легень. Це
стало непоправною втратою для українського народу, але написані ним слова
навіки закарбувалися у пам’яті кожного українця.
Балада
про соняшник
Драч Іван
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником. «
Аналіз
твору
Збірка:
«Соняшник» (цикл: «Балади та етюди»).
Рід: ліро-епос.
Жанр:
балада.
Алегоричні
образи, прийом метаморфози:
соняшник – хлопчик, сонце – поезія.
Форма:
верлібр.
Мотив:
сила мистецтва, його здатність впливати на людину.
Літературознавець
Микола Ткачук стверджує: «Уже початок балади незвичний: соняшник, цей
невід’ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає
метаморфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує
фольклорний мотив перевтілення, коли дівчина стає тополею, юнак — явором». Цей
хлопець бігає наввипередки, рве груші-гнилиці, купається коло млина, стріляє
горобців із рогатки; одного разу, купаючись, він побачив сонце – дядька «у
червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді; соняшник просить сонце
покатати його на велосипеді. Автор так пояснює ці алегоричні образи: «Поезіє,
сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб
стати навіки соняшником», тобто людина, уперше зустрівшись із мистецтвом,
завмирає перед його величчю й сама стає її творцем. Варто зауважити, що баладу
написано верлібром – тобто вільним, неримованим віршем, ритмічна розкутість якого
дає змогу авторові вільно передати рух складних картин, думок і почуттів.
22січня 2021
31група Українська література
53.«Недумано, негадано…» – інтимна лірика Л. Костенко як спонука до роздумів про
суть кохання. Мотив єднання людини зі світом рукотворної краси й природою в
поезії «По сей день Посейдон посідає
свій трон…». Зв’язок вірша з античною міфологією.
Завдання:підручник
ст.213-215,ознайомитись зі змістом роману у віршах»Маруся Чурай».
“Недумано
негадано” аналіз Тема: зображення
ліричної героїні в кульмінаційний момент любові, коли вона, сп’яніла від щастя,
шукає прихистку у вечоровому лісі і дає вихід емоціям. Ідея: оспівування всепоглинаючого, всеохоплюючого почуття
кохання; утвердження думки про те, що світ прекрасний, якщо в ньому панує любов. Літературний рід: лірика Жанр: ліричний вірш Вид лірики: інтимна Віршовий розмір: ямб Римування: суміжне
“Недумано негадано” художні засоби
Метафори: кадильниці світань; музика беріз; вечір пахне м’ятою; Риторичні
оклики: Я п’яна, п’яна, п’яна на все своє життя! Кохання — всепоглинаюче,
всеохоплююче почуття. «Недумано, негадано» — ідилія нерозривного кохання та
страждання за майбутнє. Це освідчення в коханні. Почуття ліричної героїні такі
глибокі — «до стогону, до сліз», і хочеться ввібрати кожен промінець, що
випромінює коханий: «Ловлю твое проміння крізь музику беріз». Задушевність
змальованої картини підтримується романтичним пейзажем на початку твору, який
покладений на музику і став прекрасним романсом
Українська
література (Авраменко) 11 клас-https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
|
По сей день
Посейдон посідає свій трон... Костенко Ліна По сей день Посейдон посідає свій трон. |
Ліна Василівна Костенко «По сей день Посейдон посідає свій трон…» (2011)
Детальний ідейно-художній аналіз поезії
|
Літературний напрям |
модернізм |
(19 березня 1930) |
|
Літературний рід |
лірика |
|
|
Вид лірики |
філософська |
|
|
Жанр |
поезія |
|
|
Провідний мотив |
єднання людини зі світом рукотворної краси (античним мистецтвом) і
природою. |
|
|
Ідея твору |
пошуки ліричним героєм справжнього, а не оманливого щастя; утвердження
думки про те, що важливо зберегти довкілля чистим і красивим, насолоджуватися
естетикою живого, справжнього, протистояти дрібному й бачити величне. |
|
|
Головна думка |
«Просто хочеться моря… І богиню із піни, невзуту…» |
|
|
Історія написання твору |
вірш написано під впливом вражень від перебування на Сицилії. Цей острів
у Середземному морі — «густий концентрат античності», тому для втілення
художньої ідеї авторка використовує образи давньогрецької міфології; поезія
входить до збірки «Річка Геракліта» (2011). |
|
|
Характеристика строф твору |
У першій строфі з'являється образ Посейдона — могутнього давньогрецького
бога, володаря світових вод. У руці він тримає тризуб як символ влади над
усім підводним царством. У метафоричному образі голубої «одіссеї реліктових
крон» відтворено постійний рух вод, красу й вічність, а водночас і небезпеку
моря. У другій строфі земний світ, населений богами й духами, утілено в образах
Фавна, Амура та Афродіти («виходить із піни антична гламур») як уособлення
духів природи та кохання. Земний світ є також домівкою для людини, прекрасної
й мужньої водночас. У третій строфі відтворено небесну, божественну сферу в образах
«величавого Парнасу» та Олімпу як символів високої поезії та верховної влади.
Цікаво, що ці три світи не відмежовані один від одного: Афродіта, богиня
кохання, виходить із води (за міфом, вона з неї народжена), а Пегас, чарівний
крилатий кінь, що літає в небі, у міфі пов'язаний із Посейдоном. Античний світ протиставлено сучасному — мінливому, небезпечному й
дисгармонійному (четверта строфа). Його у творі символізують давньогрецькі
чудовиська, уособлення небезпек технічного розвитку людства. |
|
|
Міфопростір у поезії |
перша вертикальна вісь — небесний, земний і підводний світи. Цей
міфопростір існує в єдності, гармонії і красі. Він нерукотворний, вічний і
весь одухотворений, сповнений величі та спокою. Друга вісь – часова, у якій відбувається перетікання минулого в теперішнє
і майбутнє. Минуле довершене, теперішнє — це коротка мить спокою та краси
(«хочеться моря… І богиню із піни, невзуту»), майбутнє — руйнівне (танкер
«розіллє муари мазуту»). |
|
|
Контраст у творі |
людина – природа, гармонія – дисгармонія, мить – вічність |
|
|
Ліричний герой |
у поезії прагне спокою, хоче оминути будь-які небезпеки й просто
насолоджуватися красою моря. |
|
|
Художні образи |
казковий світ античної міфології: Посейдон, Фавн, Амур, Юнона, Пегас;
сучасний світ, у якому на кожного чатує небезпека: символічний образ танкера,
який будь-якої миті може зіпсувати живу красу чорними плямами мазуту. |
|
|
Віршовий розмір поезії |
4-стопний анапест |
|
|
Особливості рими |
чергування чоловічої і жіночої рими, внутрішня рима |
|
|
Римування |
перехресне |
|
|
Художні засоби |
епітети: голуба
одіссея метафора: танкер
не наскочить на риф персоніфікація:причаїлась
і зваба, і згуба метонімія: виходить
із піни антична гламур синекдоха: зачепивши
крилом Посейдона літота: виливаючи
море із мушлі гіпербола: понад
хмари стоїть величавий Парнас алітерація: [с]
(«По сей день Посейдон посідає свій трон») порівняння: Пегас,
як фугас |
|
22січня 2021
10група Українська література
21.Франкова концепція поступу людства, вираження незламного оптимізму («Гімн» («Замість пролога»)).
Завдання:підручник
ст.82-84,поняття Т.Л.гімн.
“Гімн” – один з найкращих
зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Автор змальовує образ
вічного революціонера як утілення могутності, нездоланності народу, його
одвічних прагнень до свободи та справедливості. Аналіз твору “Гімн” допоможе
підготувати літературний паспорт твору.
Аналіз вірша “Гімн” Франко (паспорт) Автор
– Іван Франко Рік написання: 1880 Збірка: “З вершин і низин”, розділ
”De Profundis” Напрям: модернізм. Течія:
неоромантизм із елементами критичного реалізму. Вид лірики: громадянська лірика. Жанр: гімн. Провідний мотив:
боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу. Віршовий розмір: чотиристопний хорей Римування: суміжне Франко “Гімн” тема та ідея Тема “Гімн”: психологічний та
патріотичний драматизм. “Вічного революціонер” – втілення нездоланності народу
та його прагнень до свободи. Ідея “Гімн”:
незламність бажання й пошуків волі і правди,невпинне зростання визвольного руху.
Основна думка “Гімн”: 1. Заклик до
активної життєвої позиції 2. Схвалення боротьби передових людей за поступ,
справедливе суспільство 3. Програс людства зупинити не можна 4. Заклик до
оптимістичного світобачення Композиція вірша “Гімн” – вірш поділяється на три
частини, яким можна умовно дати назви: “Вічний революціонер”, “Він не вмер, він
ще живе”, “Розвалилась зла руїна”. Художні засоби “Гімн” Франко Художні засоби вірша “Гімн” надають твору
виразності, конкретики, яскравішостості. анафора «ні» використовується, щоб підкреслити ідею незламності
революціонера: Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська
муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело.
риторичні запитання: «І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила, щоб
згасила, мов огень, розвидняющийся день?» перелічення – Рве за поступ, щастя й
волю. метафора: тіло рве до бою; в гріб
його ще не звело; вчора розповився; словом міліони зве з собою; голос духа чути
скрізь. епітети – вічний революціонер; зла руїна; шпіонське ремесло; о власній
силі; протиставлення: хоч синам, як не собі;
не ридать, а добувати. порівняння: словом сильним, мов трубою. Тематична
новизна: психологічний та патріотичний драматизм; -пафосна напруженість; логіка
та строгість думок. Таке поєднання є вдалим для проголошення нових задач та
демократичних ідей. “Гімн” образи та сиволи Вірш “Гімн” покладений на
музику Миколою Лисенком. Центральний образ вірша “Гімн” – дух вічного
революціонера, який не мириться з неволею, і його прагнення не зупинити жодним
реакційним силам. Ліричний герой уособлює в собі пророка, вождя, поета. Образи: людей: міліони — народ, який прозрів;
сини — майбутнє нації; попи, царі, військові, шпіони, тюремники — зло минулого;
«вічний революцйонер» — дух, наука, думка, воля; предметів і явищ: хати
мужицькі, верстати ремісницькі, місця недолі й сліз; зла руїна — минулий світ,
який падає під тиском нового життя; лавина — знищення зла; розвидняющийся день
— прийдешнє. Символічні образи: вічний революцйонер
(символ одвічного прагнення людини до кращого, творчого начала в людині; «дух,
наука, думка, воля») та ін. “Гімн” Франко критика З цього вірша постав образ
вічного революціонера як одвічного людського духу, що «тіло рве до бою, рве за
поступ, щастя й волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним
силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися
його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу вічно живим думам людини, її
пориву до свободи і щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в
новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де
розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони скривджених… Важливо, що
поет, конкретизуючи образ, акцентує не на руйнівних закликах, а на великій
перетворювальній силі «науки, думки, волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі»,
що з давніх-давен принижувала людину, надломлювала її сили, зводила до
становища раба .
22січня 2021
11група Українська література
Лірика збірки
«З вершин і низин». Загальне уявлення про композицію
збірки. Творчість великих майстрів
Відродження; символ вічної жіночності, материнства, краси; суперечки про роль краси і користі («Сікстинська мадонна»).
ТЛ: сонет.
Завдання:підручник
ст.82-86.Т.Л.сонет(записати,вивчити)
“ Збірка «З вершин і
низин» — зразок громадянської лірики. Уперше збірку видано 1887 року, 1893 року —
перероблене й доповнене видання. Ідея збірки. Іван Франко вірив в ідею боротьби
народу за щасливе майбутнє, закликав до цієї боротьби. У збірці звучить голос
гніву й болю, віри й надії. Зміст збірки. Іван
Франко так писав у «Передньому слові» про зміст збірки: «Укладаючи матеріал для
сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в
книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку
артистичну суцільність». Збірка складається із семи великих розділів. Ліричні
твори зібрано в перших трьох розділах: «De Profundis», «Профілі і маски», «Сонети». Чотири
останні розділи — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти»
та «Легенди» — містять епічні твори. Основні мотиви циклів поезій, що входять у
розділи збірки. Прологом до збірки став «Гімн» («Вічний революціонер»).
Покладений на музику М. Лисенком у 1905 році, цей вірш став справжнім гімном українського
національного відродження. У першому циклі збірки «З вершин і низин», що має
назву «Веснянки», ліричні описи природи, весняного пробудження землі
співвідносяться з творами, у яких йдеться про пробудження й визволення
людського духу. У циклах «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи»
виявляється багатогранність ліричного героя. У них відчувається смуток, але це
смуток сміливої, незламної, високодуховної людини. Цикл «Профілі і маски» — це
автобіографічні замальовки, що вражають задушевністю й ліризмом. У циклі
«Сонети» І. Франко звертається до класичних європейських зразків, до їхніх
авторів та образів. У циклі «Тюремні сонети» поет говорить про великих
мучеників, мужніх героїв, які жили й діяли так, як веліло сумління й
підказувало серце, і віддали життя за ідею, за свої погляди. Це Бруно, Пестель,
Каракозов, Перовська, Достоєвський, Шевченко. Друге видання збірки «З вершин і
низин» стало певним підсумком поетичної творчості 1. Франка протягом двадцяти
років. Звичайно ж, сюди ввійшли не всі написані за цей період твори. Частину їх
поет не включив, бо вважав їх недосконалими, частину не ввів через цензурні
міркування, бо всю збірку могли заборонити до друку з огляду на окремі твори.
Збірка «З вершин і низин» мала великий громадський резонанс. Вона стала
епохальним, найвизначнішим після «Кобзаря» Шевченка літературним явищем, мала
величезне значення для розвитку української поезії. На творах Франка, на його
ідеях виховувалися нові покоління митців, адже у Франковій поезії живе віра в
людину, в народ, сподівання на світле майбутнє нашої землі. Окремі твори збірки
сучасники переписували й заучували напам’ять, виконували зі сцени й читали
друзям. Франкові належать понад п’ять тисяч літературних і наукових творів.
Історія людства знає небагато постатей, рівних нашому Каменяру за різнобічністю
таланту й наполегливістю, які гідні титанів епохи Відродження. Випущений друком
п’ятдесятитомник вміщує не більше третини творчого доробку митця, отже, ще не
одне покоління українців знову й знову відкриватиме для себе Франка.
Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з
чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох
чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з
усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб,
абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п. Микола Зеров називав сонет формою
«ліро-епічної мініатюри окремої схеми». Найвищого розвитку досягає сонет у
творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 р. за кордоном, містить 85
оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.
Аналіз поезії
І.Франка «Сікстинська Мадонна»
Хто смів сказать, що не
богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.
Ідея: віра поета в перемогу краси, яка є невіддільною від
добра. Втілення в образі жінки краси мистецтва, творчого натхнення.
Сонет “Сікстинська Мадонна” (1881) є справжнім шедевром. Він викликаний
роздумами Франка над однойменною картиною Рафаеля “Сікстинська Мадонна”(1516), на якій поєднано
божественне й земне начала, лик Богородиці з образом босоногої жінки.
Внутрішній рух цього жіночого образу
підкреслюється тривожними тінями складок одягу, клубоченням хмар під ногами
Мадонни, її задумливим поглядом, здатністю вмить спуститися на землю і водночас залишатися
недоступною.
Ця багатовимірність і динаміка Рафаелевого
образу Мадонни проливає світло і на художню картину сонета Франка, овіяного
високим шиллерівським духом: вірою в перемогу краси,
невіддільною для поета від добра, а відтак божественного начала. У сонеті
Франка жінка втілює красу мистецтва, творче натхнення, музу.
Образ жінки багатогранний, він асоціюється з архетипом
матері – символ космічного і
земного життя, берегинею родючості, смерті й воскресіння. Через символ вічного оновлення земна жінка виростає до образу матері-діви, чистої й непорочної
краси.
У Мадонні поет вбачає богиню, «райську
рожу», і, хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як
богині. Краса мадонни справжня, прекрасна, щира, добра. Франко боготворить
жінку, богиню-матір з дитиною на руках. Це дійсно гідно поваги.
Художні засоби
- Тези й
антитези: “що не богиня ти?” , “Так, ти
богиня!” ;
- епітети: “лице небесне” , “райська роже”;
- звертання: “Так, ти
богиня!”;
- тропи: “I небо і
пекло казкою вважати, Та ти й краса твоя – не казка, ні!”, “Богів і духів,
лиш тебе, богине, Чтить буде вічно – тут, на полотні”;
- Смислову
наповненість і багатозначність образу героя передають лексеми: «боги», « духи», «висота», «небо», «небеса», «лице
небесне», «мати».
Коментарі
Дописати коментар