21січня 2021
14група Українська мова
29.Контрольна робота №2. Орфоепічна норма (тест)
30.Орфограма. Орфографічна
помилка. Принципи української орфографії
Ненаголошені е, и в корені слова. Апостроф.
Виконати завдання контрольної роботи(на аркушах)
Завдання 1-8 мають по чотири варіанти відповіді, серед
яких лише один правильний. Потрібно вибрати правильний варіант відповіді.
1. Який зі словників регулює правильну вимову звуків,
звукосполучень і наголосу в словах?
А Орфографічний;
Б тлумачний;
В іншомовних слів;
Г орфоепічний.
2. Яке явище впливає на милозвучність української мови?
А Правильний запис слів;
Б правильне творення слів;
B чергування [д]/[дж];
Г чергування у/в, і/й.
3. Позначте рядок слів, у якому наголос падає на перший
склад.
А Спина, разом, випадок, олень;
Б дочка, донька, фартух, новий;
В завдання, читання, кохання, люблю;
Г агент, документ, каталог, вірші.
4. Позначте рядок слів, у якому наголос падає на другий
склад.
А Гуртожиток, дужки, ім’я, легкий;
Б задовго, далеко, циган, експерт;
В навскоси, приятель, живопис, вчення;
Г глядач, статуя, ненависть, симетрія.
5. Які голосні звуки в українській мові вимовляють чітко?
А [а], [у], [о];
Б [а], [у], [і];
В [е], [а], [у];
Г [и], [а], [у].
6. Позначте рядок, у якому правильно подано звуковий
запис слів:
А [гоалубка], [зоазул’а];
Б [голубка], [зозул’а];
В [гоул’убка], [зоузул’а];
Г [гоулубка], [зоуз’ул’а].
7. Позначте рядок слів, у якому наголос змінює значення
слова:
А замок, мука, характерний;
Б пора, сонце, сон це;
В орел, Орел, приклад;
Г завжди, житло, свята.
8. Позначте рядок слів, у яких відбулося спрощення у
вимові й на письмі:
А студен..ство, зві..но, че..ний;
Б облас..ний, виїз..ний, сер..це;
В балас..ний, хворос..няк, невіс..ці;
Г зліс..ний, корис..ний, шістдесят.
У завданнях 9-10 треба встановити відповідність. До
кожного рядка, позначеного буквою, дібрати відповідник, позначений цифрою.
9. Поєднайте поняття, позначене цифрою, з прикладами,
позначеними буквами.
|
1
Уподібнення приголосних 2
Подвійний наголос 3
Форморозрізнювальний наголос 4 Словорорізнювальний
наголос |
А
Води — води, викликати — викликати Б
Косьба, боротьба В
Замок — замок, атлас — атлас Г
Помилка, також Д Зате, проте |
10. Поєднайте поняття, позначене цифрою, з прикладами,
позначеними буквами.
|
1
Чергування у/в розрізнює значення слів 2
Чергування у/в не розрізнює значення слів 3
Порушено чергування і/й 4
Порушено чергування у/в |
А
Весь — увесь, вчитель — учитель Б
Василь й Ярина В
Вправа — управа, враження — ураження Г
Приїхала в Львів Д Батьки і діти |
Завдання 11 та 12 — завдання відкритої форми.
11. Запишіть речення, обравши правильний варіант з
наведених у дужках:
Рідну Батьківщину (в, у) (усі, всі) віки порівнювали (з,
із) матір’ю, бо нема нічого найдорожчого (в, у) людини, як мати (й, і) рідна
земля. Окрема людина невіддільна (від, од) народу, а народ невіддільний (від,
од) Батьківщини: (в, у) цьому сила народу (і, й) міць його, невмирущість (і, й)
безсмертя (Є. Гуцало).
12. Запишіть транскрипцію слів:
Легко, дьогтю, молотьба, книжка.
30. Тема. Орфограма. Орфографічна помилка.
Орфографічний словник. Принципи української орфографії
І. Опрацювання навчального матеріалу.
Орфографія — одна з ознак літературної мови, її нерідко
називають мундиром мови. Вона задовольняє практичну потребу: заміну
неправильного написання правильним.
О.Шахматов
Правопис – це одяг писемної форми вироблюваної віками
літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним.
В.Русанівський
Орфографія (від гр.) – історично сформована,, уніфікована система
правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами»
Орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або
традиціям) написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.
Орфографічний словник — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному
написанні та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису. Орфографічний
словник є показником сучасного йому правопису.
Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їхніх частин.
Орфографічне правило — це чітка рекомендація, що пояснює умови вибору єдино
прийнятого, нормативного написання слова.
Орфограма — графічний знак (буквений і небуквений), який
потрібно вибрати з ряду можливих відповідно до орфографічного правила.
Види орфограм:
• буквені:
окрема літера, яку пишуть за певним правилом: верба, високий, осінь;
• небуквені: апостроф (м’ята, комп’ютер); перенос слів із рядка в
рядок (від-да-ність); написання слів окремо (у книжці), разом чи окремо (у день
народження, удень зустрілися), окремо чи через дефіс (По своєму ліжку простягай
ніжку. Всяк мудрий по-своєму.).
Наслідком неправильного вибору орфограми і, відповідно,
порушення норми літературної мови є орфографічна помилка.
Принципи української орфографії
В українській орфографії визначають такі принципи
правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий
(диференційний).
Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно
фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним
принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма
за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим
принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними
буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.
В українській орфографії за фонетичним принципом
позначаються:
– усі наголошені голосні звуки: па́рта, шко́ла, зу́стріч,
пе́ра, ши́роко, лі́нія;
– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що
знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]:
доро́га, магази́н, буди́нок, підро́зділ, молоко́, ходи́ти;
– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;
– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у
дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати,
купувати, руйнувати, жовтуватий;
– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]:
сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;
– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок
спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце,
сонце;
– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках,
утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки
[г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від
ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);
-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед
суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення
прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується
звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']:
норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський,
товариський, черкаський;
– чергування приголосних [г], [к], [х] → [ж], [ч], [ш]
→ [з´], [ц´], [с´]
дорога → дорожній рука → ручний
→ (на) дорозі, → (на) руці,
кожух → кожушина вухо → вушко
→ (у) кожусі, → (у) вусі.
Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі
значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип
встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно
позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс,
корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом
не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.
Вимова Написання
[леихки׀ĭ] легкий (бо ле́гко,
леге́нький)
[криела׀то] крилато (бо кри́ла)
[гоулу׀бка] голубка (бо го́луб)
[кни׀з´ц´і] книжці (бо кни́жечка,
кни́жний)
[на р´і׀ц´:і] на річці (бо річка,
рі́чечка)
За морфологічним принципом в українській орфографії
позначаються:
– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з
наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і
в словах зе́млі, ви́соко, ро́зум);
– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок
асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці
(як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);
– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й
кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що
належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також
попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);
– прийменники з, без перед словами, що починаються
шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;
– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються
у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;
– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний,
віддати, цінний, письменниця, піднісся.
Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи
окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією,
хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові
дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.
За традицією в українському письмі вживаються букви:
– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю,
малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє,
єдиний, юнак;
– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний,
країна;
– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;
– м’який знак: сядь, дядько, синього;
– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення
приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий,
блищати;
– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;
– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо,
Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.
Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого,
але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він
ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і
писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.
Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають
різне значення (омонімів). До таких написань належать:
– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва
тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи),
захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;
– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби
і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);
– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все
зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження;
світить сонце і сон це чи дійсність;
-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі
по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.
За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси
пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові
взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням,
якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий,
предорогий і привокзальний, присісти, привезти.
1. Складіть таблицю “Принципи української орфографії”
Ненаголошені е, и в корені слова. Апостроф.
Перегляньте відеоурок за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=SwsAn3osODс
https://www.youtube.com/watch?v=MBzhlH3GJ3c
21січня 2021
24група Українська мова
13.Морфологічна норма.
Морфологічна помилка.
Завдання: підручник§48.Впр.7
14.Іменник. Рід іменника.
Паралельні родові форми іменника
Завдання: підручник§49.Впр.7,6
Українська
мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
13. Насамперед з’ясуємо основні теоретичні поняття.
Граматика – розділ мовознавства, який вивчає граматичний склад мови.
Поділяється на морфологію та синтаксис.
Морфологія вивчає внутрішню структуру
слова, граматичні категорії і способи вираження граматичних значень, а також
граматичні класи – частини мови. Основні терміни: граматична форма, граматичне значення,
граматична категорія, словоформа, частина мови.
Граматична форма слова – система засобів вираження граматичних значень.
Вибір
варіантів граматичних форм регулюються граматичними нормами. Від вибору
найдоцільнішої граматичної форми слова залежить смислова точність, логічна
послідовність, чіткість викладу думки, виразність тексту. Тому варто говорити
про особливості вживання різних частин мови в професійному мовленні.
Поняття „частини мови”
Частини мови – це лексико-граматичні класи слів, в основу виділення яких
покладено морфологічний (наявність/відсутність парадигми відмінювання),
синтаксичний (поєднуваність з іншими словами та синтаксична роль) і
лексико-семантичний (лексичне та граматичне значення) принципи.
І.
Самостійні (мають лексичне значення – відповідають на питання; синтаксичну роль
– виступають членами речення):
1. іменник
2. прикметник
3. займенник
4. дієслово (особливі форми – дієприкметник і
дієприслівник)
5. числівник
6. прислівник
ІІ.
Службові (виконують допоміжну функцію):
1. прийменник (уточнює значення іменних частин мови)
2. частка (є засобом творення граматичних форм та слів)
3. сполучник (служить засобом зв’язку членів речення чи
їх частин)
ІІІ.
Вигук (має значення, оскільки виражають емоції, але воно не є сталим)
Кожна
частина має свій набір граматичних категорій
Іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності
та відповідає на запитання хто? що?
Основні граматичні категорії іменника:
ü рід: чоловічий, жіночий, середній, спільний (директор)
ü число: однина, множина. Щоправда, є іменники, які мають тільки
однину (речовинні (кисень, молоко), абстрактні (щастя),
власні назви (Україна) тощо) чи множину (що позначають парні предмети (окуляри),
абстрактні іменники (жнива, любощі), власні назви (Карпати)). Іменники,
що мають множинне значення при граматичній категорії одними називаються збірними (студентство).
ü Істота – неістота: залежить від лексичного значення, питання хто? що?
відповідно
ü відміна:
І відміна включає іменники чоловічого, жіночого та спільного роду
із закінченнями -а, -я (Микита, Ірина, суддя). Має тверду, м’яку та
мішану групи залежно від кінцевого приголосного основи.
ІІ відміна:
іменники чоловічого роду закінченням -о та нульовим (Дніпро, директор), іменники середнього роду із
закінченнями -о, -е, -я, окрім тих, що мають суфікси –ат-,-ят-, -ен- (село, море, знання). Має тверду, м’яку та мішану
групи залежно від кінцевого приголосного основи.
ІІІ відміна:
іменники жіночого роду із нульовим закінченням (любов, мазь, Об) та іменник мати
IV відміна:
іменники середнього роду, які при відмінюванні набувають суфіксів –ат-,-ят-, -ен- (дівча, гуся, коліща)
ü відмінок
Називний: хто?
що?
Родовий: кого? чого?
Давальний: кому? чому?
Знахідний:
кого? що?
Орудний: ким?
чим?
Місцевий: на
кому? на чому
Клична форма:
питання відсутнє. Використовується у звертаннях. Мають іменники-назви істот та
неістот, що можуть вживатися в уособленому значенні, тільки у формі однини.
14.Іменник. Рід іменника.
Паралельні родові форми іменника (перегпяньте урок за посиланням)
https://www.youtube.com/watch?v=okSYdhz9UH8&feature=emb_logo
Рід іменників
·
1 БЕР, 2019
·
0
Іменнику як частині мови властива така категорія як рід
іменників. Більшість іменників належать до одного з трьох родів: чоловічого,
жіночого, середнього. Причому іменники саме належать до одного з родів, а не
змінюються за ними.
Рід іменників
Рід іменників, ужитих у
множині, визначають за початковою формою: столи (стіл) – чоловічий рід, озера (озеро) –
середній рід.
Іменники, які
вживаються лише у множині, за родами не розрізняються: Суми, ножиці.
Зверніть увагу! Назви осіб за професією чи видом
діяльності належать до іменників чоловічого роду, хоча можуть позначати осіб як
чоловічої, так і жіночої статі: інженер
Петров і інженер Петрова. З
такими іменниками прикметники і займенники узгоджуємо лише в чоловічому роді. Наприклад: 1) Досвідчений інженер Петров влаштувався (ч. р.) на нову
роботу. 2) Досвідчений інженер Петрова влаштувалася (ж. р.) на нову
роботу.
Іменники спільного роду
Деякі іменники можуть означати осіб і жіночої і чоловічої статі.
Це іменники спільного роду (у
більшості випадків вони характеризують осіб за певними рисами). Наприклад: рева,
ледацюга, базіка, нікчема.
З іменниками спільного
роду прикметники, займенники і дієслова узгоджуються залежно від того, особу
якої статі позначає іменник. Наприклад: 1) Цей хлопець страшний базіка (ч. р.). 2) Ця дівчина
страшна базіка (ж. р.)
Деякі іменники мають
паралельні форми роду: жираф – жирафа, зал – зала.
Запам’ятайте!
|
Чоловічий рід |
Жіночий рід |
|
біль живопис кір літопис накип на́сип не́жить пере́пис пил полин рукопис Сибір собака степ ступінь степінь шампунь тюль туш (музичний твір) |
путь розкіш не́хворощ туш
(фарба) |
21січня 2021
34група Українська мова
|
33.Стилістична роль неологізмів і застарілої
лексики |
|
34.Контрольне есе на одну з тем: 1. Безпека – цінність для людини й людства. 2. Чи всі люди мають бути підприємливими? 3. Поразки в бізнесі мають загартовувати й
спонукати мислити й навчатися. |
34.Завдання.Написати есе на обрану тему(на аркушах)
33. 2. Активна та пасивна лексика
3. Неологізми та застаріла лексика
Завдання для самоконтролюВ якому рядку всі слова належать до
неологізмів?
варіанти відповідей
а) менеджмент, боулінг, метрополітен,
космодром
б) медіа-проект, телебачення, місяцехід, генотип
в) іміджмейкер, гласність, приватизація, депутат
г) геном, клон, віртуальний, інтерактивний
д) банкір,
спікер, дайвінг, кришеник
Запитання 2
В якому рядку
всі слова – історизми?
варіанти відповідей
а) боярин, челядь, волость, лакей
б) вельможа, війт, район, командир
в) дворянин, городовий, ратуша, ватажок
г) кріпак, десятник, сенат, лікоть
д) депутат,
осавула, бондар, гульден
Запитання 3
В якому рядку
всі слова – архаїзми?
варіанти відповідей
а) десниця, ректи, ланіти, піїт
б) кирея, перст, живіт, мушкет
в) жупан, возатай, чоло, щит
г) свита, глагол, вия, гаківниця
д) плахта,
спудей, зріти, булава
Запитання 4
Позначте
речення, що містить застаріле слово?
варіанти відповідей
а) І можу поклястись на знамені, що мав би за найвищу нагороду потрібним
бути власному народу.
б) Козаки йшли під білими хоругвами, з піками, у зухвалих магерках.
в) Діти працювали не покладаючи рук.
г) Перст Божий освятив нашу землю, яку називаємо Україною.
д) Хто друга в
горі не покине, той гідний вічної хвали.
Запитання 5
Продовжте
речення
Слова, які
колись вживалися часто, а тепер майже не вживаються – це ...
варіанти відповідей
а) стилістично забарвлена лексика
б) фразеологізми
в) неологізми
г) діалектизми
д) архаїзми
Запитання 6
Знайдіть
авторські неологізми у реченнях:
варіанти відповідей
а) Повесніли трави травенятами, Повесніли зайчики зайчатами.
б) І скрізь пливуть широкі звуки гучної, світлої землі.
в) Там, кажуть, з гір усю країну видно.
г) Повіяв ранковий вітер, хвиля сплеснула голосніше.
д) І ластівка
проворна вгорі прокреслює мету.
Запитання 7
Архаїзм ужито в реченні:
варіанти відповідей
а) Чи зважусь я свої персти несмілі до золотої ліри простягти?
б) Є для серця така покута — забувати скоріше зло.
в) Темнооким чудесним гостем я чекала тебе з доріг.
г) Забарився,
прийшов не скоро, марнувала я дні в жалю.
Запитання 8
Історизм ужито в реченні:
варіанти відповідей
а) В ті дні, прожиті печально і просто, все було як незайманий сніг.
б) Земля вдихне глибинно й жагучо на вишняках настояний озон.
в) А я утечу в кошлаті Карпати, а я цю любов задушу і уб’ю…
г) Тут Січ
стояла, тут гули майдани, димилися козацькі курені…
Запитання 9
Прочитайте
рядки.
А люта мати!
Спустила друге
бісновате
Своє скаженеє
звіря.
Та вже такого
сподаря,
Що гради й весі
пожирало.
В уривку
використано...
варіанти відповідей
а) архаїзм
б) історизм
в) загальномовний неологізм
г) індивідуально-авторський
неологізм
Запитання 10
Прочитайте рядки.
Вже небо не
біжить тим синьо-білим бігом
В своєму
зорехмарному ряду.
Завіяло,
заговорило снігом
У полі, попід
садом і в саду.
В уривку
використано...
варіанти відповідей
а) архаїзм
б) індивідуально-авторський неологізм
в) історизм
г) загальномовний неологізм
Запитання 11
Архаїзм ужито в реченні:
варіанти відповідей
а) Озеро рівне, і чорний лебідь нечутно лине вздовж берега.
б) Сама не знаю, що в ній за скарби, якого серце зберігало джина.
в) На твоїх ланітах, як говориться в таких випадках, палає рум’янець
досади.
г) Божевілля
моє, божемилля, богомілля моїм сльозам!
21січня 2021
34група Українська література
|
Життєпис Григора
Тютюнника. Тема «любовного трикутника» в новелі «Три зозулі з поклоном». Образ любові як християнської цінності.
Зміщення часових площин як художній засіб. Роль художньої деталі. |
ТЛ: художня деталь (поглиблено). |
Завдання:підручн.ст.203-206,Т.Л.що таке художня деталь,її
роль у
тексті.Напам'ять одну з поезій шістдесятників
Життєпис
Григір Тютюнник – значна і, без
перебільшення, досить трагічна постать української літератури радянського
періоду. Народився він у 1931 році на Полтавщині, в селянській родині. В 1937
р. його батька репресували, і маленький хлопчик був змушений переїздити до
родичів на Донбас. Друга Світова війна і повоєнна розруха наклали важкий
відбиток на дитинство та юність майбутнього письменника. Аби вижити, він був
змушений отримати професію слюсаря та працював на заводі, на шахтах, у
колгоспі. Лише після служби в армії Григір Тютюнник зумів закінчити
філологічний факультет Харківського університету.
Повісті та оповідання – основний напрям
доробку Тютюнника. Написані простою мовою про життя пересічної, на перший
погляд, людини, вони зачаровують своєю щирістю, добротою та непідкупною
душевністю. Дорога до літературної праці в письменника була складною. Можливо,
тому Григір Тютюнник переніс у свої оповідання багато біографічних сюжетів. Так
само, як герой одного з них, хлопчик Климко, він в 1942 році пішки добирався з
Донбасу на Полтавщину, де на той час мешкала його мама. Вже в іншому творі,
«Вогник далеко в степу», згадки про непросту повоєнну юність. Лейтмотивом
значної кількості написаного стали рання втрата батька, війна, бідність. І все
ж, попри сумне забарвлення – віра в краще майбутнє, справжню дружбу, чисте
кохання.
У 1960-1970-х роках Григір Тютюнник
неодноразово друкувався у різноманітних журналах, видавав книги. Тим не менш,
він постійно гостро відчував тиск радянської влади на творчість. Саме через це
протистояння в 1980 році письменник закінчив самогубством. Однак, попри своє
коротке життя він зумів залишити нам величезний літературний спадок, який і
сьогодні приваблює читачів.
“Три зозулі з поклоном” – новела “майстра художньої
деталі” Григора Тютюнника.
Лаконічно і тонко автор описує драматичну, але світлу і зворушливу, історію
людських почуттів.
Детальний аналіз новели, цитатна
характеристика персонажів, скорочений переказ твору – усе в нашому матеріалі. Готуйся
до ЗНО разом з нами!
Аналіз твору
Жанр твору:
новела
Присвята твору:
“Присвячено любові всевишній” (незвична присвята – не людині, а високому почуттю,
звеличеному в новелі).
Тема новели:
зображення складності людських стосунків через історію нещасливого кохання
(любовний трикутник Михайло – Софія – Марфа).
Ідея новели:
Возвеличення любові як високої християнської цінності. Любов у героїв – божий
дар, почуття, яке вивищує людину над буденністю, очищує її.
Сюжет новели:
Заміжня Марфа Яркова сильно кохає
репресованого Михайла, у якого є дружина Софія і син. Софія розповідає синові
історію цього кохання. Михайло засланий у Сибір і більше звідти не повернеться.
Раз на місяць Софії приходить лист від
чоловіка. Марфа вмовляє поштаря дати їй потримати листа. Соня знає про кохання
Марфи, але не звинувачує її.
Пояснення назви новели “Три зозулі з поклоном”
Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв.
«Три зозулі з поклоном» – це поширене серед
українців привітання, з яким зверталися, щоб позбавити мук закохану людину,
якій не могли відповісти взаємністю. Таке привітання означало: забудь, покинь,
залиш мене, відпусти. Як відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна
була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме відповіді.
Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого
бандуриста.
Сюжет є значною мірою автобіографічним: в образі Михайла автор показав свого репресованого у 1937 р. батька, оповідач нагадує
самого автора в юності.
Композиційні
особливості:
·
наявність обрамлення (розпитування матері сином) і трьох частин;
·
переплетіння
голосів Соні, Михайла та їхнього сина;
·
зміщення
часових площин (хронологічну послідовність подій порушено);
·
кожний
фрагмент має свого головного героя, але в центрі – образ Марфи.
Характеристика персонажів новели
Персонажі:
·
студент (оповідач),
·
його мати Софія,
·
чоловік Софії – Михайло,
·
поштар дядько Левко,
·
Марфа
Яркова (дівчина, що кохала Михайла),
·
чоловік Марфи – Карпо.
Оповідач
Оповідач – студент, який приїздить у рідне село. Про нього ми не
дізнаємося нічого, проте через нього дізнаємося про трагічну історію його
родини.
Михайло
Михайло – батько оповідача.
“Сокіл
був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто
гляне і все, а в грудях так і потерпне” (так про Михайла розповідає його
дружина Софія).
Михайло гарний не лише зовні, а й духовно:
благородний, співчутливий, мудрий. Він знає про пристрасне почуття юної Марфи
до нього, дуже переживає через це, більше того, має до Марфи почуття, відчуває
глибокий духовний зв’язок (навіть у засланні нібито відчуває, що її душа
прилітає до нього), проте для нього все ж важливіше щастя власної родини:
дружини й сина.
Михайло репресований, засланий у Сибір
(звідти й пише листи до дружини) і більше звідти не повернеться.
Софія
Софія (мати оповідача) – її зовнішність у творі не описано,
проте дізнаємося про її вдачу: впевнена, тактовна, співчутлива. Вона не
засуджує Марфу, яка кохає її чоловіка, а навпаки, з розумінням ставиться до її
почуттів (навіть радить чоловікові, щоб той глянув на Марфу, яка дуже
мучиться).
Почуття всередині любовного трикутника
складні: Софія й Марфа не ворогують, а співчувають одна одній.
Марфа Яркова
Марфа Яркова – дівчина, що закохалася в Михайла (батька оповідача),
чекає листів від нього (хоча ці листи адресовано й не їй, а Софії):
«Прийде
до пошти, сяде на порiжку – тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й ряснiй спiдничинi над босими ногами – i
сидить, сяє жовтими кучерями з-пiд чорної хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря… Сидить на порiжку i обриває пелюстки на ромашцi, шепочучи: “Є – нема,
є – нема, є…”»
В іншому фрагменті описано Марфу в більш
пізньому віці, коли вона зустрічає студента-оповідача:
«Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса – колись її волосся сяяло проти сонця
золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собi, волосся умирає ранiше, нiж людина…»
Марфа – дуже пристрасна, співчутлива
дівчина. Її кохання незвичайне: вона відчуває глибокий духовний зв’язок із
Михайлом. Виявляється це навіть у тому, що вона передчуває, коли від нього на
пошту приходить лист до родини. У шлюбі зі своїм чоловіком Карпом дівчина
почуває себе нещасною.
Карпо
Карпо – чоловік Марфи.
«Товстопикий
був, товстоногий. I рудий – матiнко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього – перепiлочка».
Карпо має дуже негарну зовнішність, у творі
про нього сказано лише, що він «сопе над галушками». Марфа з чоловіком, проживши два роки, «нажилася на сто».
Дядько Левко
Дядько Левко – поштар.
«Височенний,
худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте вгору плече».
Цей персонаж відіграє другорядну роль, але
саме він приносить листи від Михайла до родини, які відіграють у творі важливу
роль.
Сам Левко – гарна, співчутлива людина. Він
дає нещасній Марфі потримати листа від Михайла, що дуже тішить дівчину. Він
робить це, незважаючи на те, що це є порушенням, за яке його можуть вигнати з
роботи.
34.Виразне читання поезій шістдесятників
Коментарі
Дописати коментар