15 січня 2021
33група Українська література
|
Нова хвиля відродження української літератури на
початку 1960-х років. Ідейно-стильове розмаїття, тематична й формотворча
новизна творчості «шістдесятників». |
|
|
|
Життєпис Василя
Симоненка. Образ України в поезії «Задивляюсь
у твої зіниці…». Мотив самоствердження людини в сучасному світі на
прикладі поезії «Я…». |
ТЛ: віршові розміри (повторення). |
|
Завдання:підручник ст.188-189Т.Л. віршові
розміри(виписати,вивчити)
Підручник ст.190-193
Українська
література (Авраменко) 11 клас-https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html
|
Шістдесятництво" |
|
"Шістдесятництво" - це унікальне мистецьке і
громадсько-політичне явище в Україні середини ХХ ст.; Друге українське
Відродження XX ст. "Шістдесятники" - молоде покоління митців початку 60-х
років XX ст., яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя
в СРСР у 1956 - 1964 рр. Поети-шістдесятники: Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Василь
Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Василь Стус, Борис Олійник. Прозаїки-шістдесятники: Євген Гуцало, Григорій Тютюнник, Валерій
Шевчук, Володимир Дрозд. Основи
світогляду "шістдесятників": ·
Культурництво - відстоювання справжньої
(а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості; ·
Лібералізм - свобода у всіх виявах; ·
Патріотизм - любов до рідної землі; ·
Гуманізм; ·
Етичний максималізм та моралізм - мораль
як мірило людських вчинків; ·
Духовний
аристократизм; ·
Духовний
демократизм. Консолідації нового покоління, яке прагнуло
національного самоусвідомлення, сприяв Клуб творчої молоді (виник у Києві в
кінці 50-х років). |
Василь
Симоненко
Український поет і журналіст, діяч українського руху
опору.
Перейти до списку пісень
>>
Дати життя: 08.01.1935 - 14.12.1963
Місце народження: село Біївка Лубенського району на Полтавщині
Біографія
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину...
Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського
району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся
Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими
похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство,
коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти
— ці найбезвинніші жертви війни...
Протягом
1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусiднiх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.). Дорога до школи була для
нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда"
Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий
клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не
так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закiнчив iз золотою
медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в
студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався
неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962
р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).
Одержавши
1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет
"Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини"
(1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича
газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Напровесні
1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва
був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах,
проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном
Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і
Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по
Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих
дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в
душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного
відродження. Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Від природи
людина діла, він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими
результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрації сталінщини на рідній
землі. Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді,
коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові
розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв
сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських
сіл, опитали сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян,
більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю
Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті
таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському
кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і
відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця
печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада
брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло
убієнними.
1962 р.
Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспiрантури Iнституту лiтератури АН УРСР.
Літо 1962
р.: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і
Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять
хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати
Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє
чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не
передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне посвідчення, побачивши
перед собою відомого поета, правоохоронці раптом ніби показилися - вони
безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли
силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили. У зв'язку з тим, що
влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна
зробити висновок, що це побиття не було випадковим.
Скорботною
епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963
року:
"Друзі
мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими
й зухвалішими. "Літературна Україна" каструє мою статтю,
"Україна" знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому
заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у
"Зміні", зарізані в "Жовтні", потім надійшли гарбузи з
"Дніпра" й "Вітчизни"...
14 грудня
1963 р. поет помер у черкаськiй лiкарнi (за офiцiйною версiєю, вiд раку),
похований у Черкасах.
Протягом
короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою
яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï
долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей,
театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих:
"Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки",
"Казка про Дурила".
Протягом
п'ятнадцяти рокiв забороняли видання творiв Василя Симоненка: пiдготовлене видавництвом "Молодь"
"Вибране" поета "розсипали й по-живому шматували". З
неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося "пробивати" у
світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу
одержати Симоненкові "Земне тяжіння" (1964 р.), збірку новел
"Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.),
"Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981
р.), том вибраних поезій (1985 р.).
Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т. Шевченка у 1995 р.
Віршові розміри
|
Сучасна
поезія орієнтується переважно на дві системи віршування: силабо-тонічну й
тонічну. Ритмічний лад силабо-тонічної системи створюється рівномірним чергуванням
наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку. Стопа – це група складів, які закономірно повторюються. Види стоп:
Крім того, зустрічаються стопи, які
складаються лише з ненаголошених складів (пірихій) або,
навпаки, можуть з’являтися «зайві» наголоси (спондей). Позначки: наголошені склади віршованого рядка позначають: –́, ненаголошені: u.
ПідняЛИся
КРИла СОНних
вітРЯків, І
чеРЕшню БІлу ВІтер
розбуДИВ... (М.Рильський) Тут кожна стопа, що складається з 2х складів, має наголос на першому
складі, і ці стопи закономірно повторюються. У наведеній строфі ми бачимо по
3 стопи врядку. Отже, віршовий розмір цих поетичних рядків – тристопний хорей.
РічНИЙ піСОК, сліДОК
ноГИ твоЄї і ДО сі ЩЕ - для МЕне! - НЕ заНІС. (Є. Плужник) Це
п'ятистопний ямб.
ВИгострю, ВИточу ЗБРОю
іскРИсту, СКІЛЬки доСТАне снаГИ мені й ХИсту… (Леся Українка) Віршовий розмір цієї поезії – чотиристопний дактиль.
оПІВночі Айстри в саДУ розцвіЛИ... уМИлись роСОю, вінКИ одягЛИ... (О.Олесь) Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.
ВечоРІло. ПоМЕНшала вже ЦілоДЕНная СПЕка, Над гоРОю крайНЕба
паЛАВ, Мов поЖЕжа даЛЕка (І.Франко). Віршовий розмір – двостопний анапест. Трискладова стопа може також складатися з 3х ненаголошених складів. Таку
стопу називають бакхій. Особливість тонічної системи віршування полягає в тому, що в кожному рядку
зберігається певна кількість наголошених складів, навколо яких довільно
розміщуються ненаголошені. Поділ на стопи відсутній. Наприклад: ПОле чорніє. ПроХОдять ХМАри, ГапТУють НЕбо хиМЕрною ГРОю. ПРОлісків ПЕрших блаКИтні оТАри... ЗЕмле! Як ТЕпло НАМ з тоБОю. (М.Рильський) У кожному рядку довільно розташовані чотири наголоси.
Це тонічний нерівноскладовий вірш. Як запам’ятати стопи: Можна зіставити наголос у словах, що означають їх назви, з місцем
наголосу у стопі. Наприклад: у трискладових стопах:
Наголос
у стопі падає на той самий склад, що й у слові, яке є її назвою. У двоскладових стопах усе навпаки:
Як визначити віршовий розмір? Існують два способи визначення розміру поезії. І. Скандування вірша, повільне його читання, коли свідомо виділяється
наголошений склад у стопі. Скандуючи, на слух відчуваєш закономірності у
чергуванні наголосів: хорей: РАЗ-два, РАЗ-два, РАЗ-два; ямб: раз -ДВА, раз -ДВА, раз -ДВА; дактиль: РАЗ-два-три, РАЗ-два-три, РАЗ-два-три; амфібрахій: раз-ДВА-три, раз-ДВА-три, раз-ДВА-три; анапест: раз-два-ТРИ, раз-два-ТРИ, раз-два-ТРИ. ІІ. Якщо ж важко визначити розмір таким чином, то
використовують інший спосіб: 1. Поділіть слова у рядку на склади. Увага: прийменник або частка, у складі яких
немає голосного, не утворює окремого складу! Це було у тому місті Це бу ло у то му міс ті Що саме його наймення Що са ме йо го най мен ня Болем серце нам стискає, Бо лем сер це нам стис ка є Ніби пісня журавлина. Ні би піс ня жу рав ли на М.Рильський |
15
січня 2021
31група Українська література
Виразне читання поезій
«шістдесятників»
Завдання:вивчити одну з поезій
(В.Симоненко,Д.Павличко,І.Драч,М.Вінграновський).Читати будемо у класі на
заняттях офлайн.
15
січня 2021
31група Українська мова
Стилістична норма
Стилістична
помилка. Стилістичне використання багатозначних слів і омонімів
Завдання: підручник§44.Впр.7,5
Стилістична помилка – помилка в усному або писемному мовленні, що
полягає у вживанні слів (словосполучень, речень), що не відповідають стилеві
всього тексту. Наприклад: Уживання у відповіді на уроці просторічних слів. Нам було дуже весело під час візиту до лісу. Поясніть, чи
доречними є у реченнях виділені слова.
Українська мова
(Авраменко) 11 клас-https://pidruchnyk.com.ua/1239-ukrainska-mova-11-klas-avramenko.html
15
січня 2021
11група Українська література
Іван Франко – письменник, учений, громадський діяч. Багатогранність діяльності, її вплив на культурний і політичний розвиток
України. Франко-перекладач, публіцист. Значення творчості для розвитку української
літератури, у пробудженнінаціональної свідомості. Творчість І. Франка в музиці.
Завдання:підручник ст.76-82
Українська
література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla
1856 - народився Іван Франко
10
маловідомих фактів про Івана Франка
1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого
життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість,
роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним
українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.
2. Навчаючись у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже
дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну
бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній
парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків,
які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Брався
перекладати Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім».
3. Пережив три арешти. Після другого (1880 р.) ледь не помер від голоду. За
тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до
Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і
непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю.
4. У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. Знав 14 мов. Писав
твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав
українською із 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія
в одній особі».
5. Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої
української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і
її перший голова (до 1898-го).
6. Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко
залишався глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично.
Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій,
товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом
Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається
найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
7. Останні 7 років мав паралізовану праву руку, через що довелося писати
лівою або диктувати твори помічникам.
8. Помер 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в
Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу
ховали його в чужій вишиваній сорочці в «позиченій» ямі на шість домовин. Лише
через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.
9. Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1916 р.
референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету
про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і
прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.
10. Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом –
сотником Легіону УСС.
15
січня 2021
10група Українська література
Лірика збірки
«З вершин і низин». Загальне уявлення про композицію
збірки. Творчість великих майстрів
Відродження; символ вічної жіночності, материнства, краси; суперечки про роль краси і користі («Сікстинська мадонна»).
ТЛ: сонет.
Завдання:підручник
ст.82-86.Т.Л.сонет(записати,вивчити)
“ Збірка «З вершин і
низин» — зразок громадянської лірики. Уперше збірку видано 1887 року, 1893 року —
перероблене й доповнене видання. Ідея збірки. Іван Франко вірив в ідею боротьби
народу за щасливе майбутнє, закликав до цієї боротьби. У збірці звучить голос
гніву й болю, віри й надії. Зміст збірки. Іван
Франко так писав у «Передньому слові» про зміст збірки: «Укладаючи матеріал для
сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в
книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку
артистичну суцільність». Збірка складається із семи великих розділів. Ліричні
твори зібрано в перших трьох розділах: «De Profundis», «Профілі і маски», «Сонети». Чотири
останні розділи — «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти»
та «Легенди» — містять епічні твори. Основні мотиви циклів поезій, що входять у
розділи збірки. Прологом до збірки став «Гімн» («Вічний революціонер»).
Покладений на музику М. Лисенком у 1905 році, цей вірш став справжнім гімном
українського національного відродження. У першому циклі збірки «З вершин і
низин», що має назву «Веснянки», ліричні описи природи, весняного пробудження
землі співвідносяться з творами, у яких йдеться про пробудження й визволення
людського духу. У циклах «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи»
виявляється багатогранність ліричного героя. У них відчувається смуток, але це
смуток сміливої, незламної, високодуховної людини. Цикл «Профілі і маски» — це
автобіографічні замальовки, що вражають задушевністю й ліризмом. У циклі
«Сонети» І. Франко звертається до класичних європейських зразків, до їхніх
авторів та образів. У циклі «Тюремні сонети» поет говорить про великих
мучеників, мужніх героїв, які жили й діяли так, як веліло сумління й
підказувало серце, і віддали життя за ідею, за свої погляди. Це Бруно, Пестель,
Каракозов, Перовська, Достоєвський, Шевченко. Друге видання збірки «З вершин і
низин» стало певним підсумком поетичної творчості 1. Франка протягом двадцяти
років. Звичайно ж, сюди ввійшли не всі написані за цей період твори. Частину їх
поет не включив, бо вважав їх недосконалими, частину не ввів через цензурні
міркування, бо всю збірку могли заборонити до друку з огляду на окремі твори.
Збірка «З вершин і низин» мала великий громадський резонанс. Вона стала
епохальним, найвизначнішим після «Кобзаря» Шевченка літературним явищем, мала
величезне значення для розвитку української поезії. На творах Франка, на його
ідеях виховувалися нові покоління митців, адже у Франковій поезії живе віра в
людину, в народ, сподівання на світле майбутнє нашої землі. Окремі твори збірки
сучасники переписували й заучували напам’ять, виконували зі сцени й читали
друзям. Франкові належать понад п’ять тисяч літературних і наукових творів.
Історія людства знає небагато постатей, рівних нашому Каменяру за різнобічністю
таланту й наполегливістю, які гідні титанів епохи Відродження. Випущений друком
п’ятдесятитомник вміщує не більше третини творчого доробку митця, отже, ще не
одне покоління українців знову й знову відкриватиме для себе Франка.
Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з
чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох
чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з
усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб,
абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п. Микола Зеров називав сонет формою
«ліро-епічної мініатюри окремої схеми». Найвищого розвитку досягає сонет у
творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 р. за кордоном, містить 85
оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.
Аналіз поезії
І.Франка «Сікстинська Мадонна»
Хто смів сказать, що не
богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.
Ідея: віра поета в перемогу краси, яка є невіддільною від
добра. Втілення в образі жінки краси мистецтва, творчого натхнення.
Сонет “Сікстинська Мадонна” (1881) є справжнім шедевром. Він викликаний
роздумами Франка над однойменною картиною Рафаеля “Сікстинська Мадонна”(1516), на якій поєднано
божественне й земне начала, лик Богородиці з образом босоногої жінки.
Внутрішній
рух цього жіночого образу підкреслюється тривожними тінями складок одягу,
клубоченням хмар під ногами Мадонни, її задумливим поглядом,
здатністю вмить спуститися на землю і водночас залишатися недоступною.
Ця
багатовимірність і динаміка Рафаелевого образу Мадонни проливає світло і на
художню картину сонета Франка, овіяного високим шиллерівським духом: вірою
в перемогу краси, невіддільною для поета від добра, а відтак божественного
начала. У
сонеті Франка жінка втілює красу мистецтва, творче натхнення, музу.
Образ жінки багатогранний,
він асоціюється з архетипом матері – символ космічного і земного життя,
берегинею родючості, смерті й воскресіння. Через символ вічного оновлення земна жінка виростає до образу матері-діви, чистої й непорочної
краси.
У Мадонні поет вбачає богиню, «райську
рожу», і, хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як
богині. Краса мадонни справжня, прекрасна, щира, добра. Франко боготворить
жінку, богиню-матір з дитиною на руках. Це дійсно гідно поваги.
Художні засоби
- Тези й
антитези: “що не богиня ти?” , “Так, ти
богиня!” ;
- епітети: “лице небесне” , “райська роже”;
- звертання: “Так, ти
богиня!”;
- тропи: “I небо і
пекло казкою вважати, Та ти й краса твоя – не казка, ні!”, “Богів і духів,
лиш тебе, богине, Чтить буде вічно – тут, на полотні”;
- Смислову
наповненість і багатозначність образу героя передають лексеми: «боги», « духи», «висота», «небо», «небеса», «лице
небесне», «мати».
Коментарі
Дописати коментар