12.11.2020.

14 група       Українська література

15	Комедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей (чесності, порядності, працелюбства) становою належністю.	Підручник ст.72-73
16	Психологічна переконливість образу Мартина Борулі. Інші персонажі твору. Значення творчості І. Карпенка-Карого.	Підручник ст.73-74,ст.74-75(відповідати на запитання,усно)

Українська література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla                                                                                                                                          

Трагікомічне звучання образу головного героя комедії І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля"

Народна мудрість говорить: знайся кінь з конем, а віл з волом. Це висловлювання слід розуміти так: не намагайся дорівнятися до тих людей, з якими у тебе немає спільних інтересів, або до людей відмінного від твого соціального рівня. Не бажай неможливого чи неприйнятного для себе, бо навряд чи виграєш, а от втратити можеш, багато. Яскравим підтвердженням цього може бути головний герой одноіменної трагікомедії І. Карпенка-Карого Мартин Боруля. У творі І. Карпенко-Карий сатирично зображує заможних селян, які в погоні за дворянськими привілеями ігнорували здорові народні морально-етичні норми.

Мартин — багатий селянин-орендар. У нього достатньо землі, п’ятеро коней, наймити, він вчить сина, сподіваючись, шо в майбутньому з нього вийде чиновник-судочинець. Отже, Мартин — дбайливий і мудрий господар, який уміє дати лад немалому господарству, спланувати все так, щоб воно давало прибуток. Але одного разу сусід-дворянин Красовський сказав,, що Мартин — бидло, а син його — теля. Ці слова боляче вразили Мартина і змусили шукати шляхів захисту честі й гідності своєї родини. А досягти цього, на його думку, можна тільки в такий спосіб — самому стати шляхтичем. Щоб підтвердити спадкові права, Мартин збирає старовинні грамоти та інші геральдичні докази і розпочинає процес. Незабаром отримує документ, у якому сказано, що "Дворянское депутатское собраніє" зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату.

Наївно сподіваючись на позитивне завершення справи, майбутній шляхтич починає готуватися до переходу в дворянський стан.

У домі він заводить нові порядки, які мали засвідчити, що тут живуть шляхетні люди. Так, діти Мартина, Степан і Марися, тепер мали називати батьків "папінька" та "мамінька" чи "папаша", "мамаша". Від Марисі Мартин вимагає, щоб вона не бралася до важкої роботи, бо руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка. Також забороняє їй прати білизну, а примушує вчитися вишивати, як це заведе но у шляхетних родинах.

Жінку Палажку Боруля посилає до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять "кофій" і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч.

У гонитві за чином Боруля втрачає здоровий глузд, перестає мислити адекватно. Тому ледве не стає причиною нещастя власної дочки. Марися давно кохає Миколу, з яким вони мали намір одружитися. Та коли приходять свати від Миколи, Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара.

Важко Борулі "привити" дворянські манери дружині й дочці, важко й самому звикати до панського життя. Мартин зізнається: "Не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає".

Читаючи ці сцени, ми разом із автором жаліємо цього працьовитого селянина, якого недосконале суспільство примусило на старості літ зважитися на рішучий, але неправильний крок. Автор підводить читачів і глядачів до висновку, що людина, яка відвертається від моральних набутків, залишених у спадок предками, виглядає смішною і обов’язково зазнає невдач. Він висміює людей, які забувають, що гідність людини завжди визначалася не належністю до привілейованого класу, а вмінням чесно працювати, бути простим і щедрим у стосунках з оточуючими й завжди поважати їх.

         

 

 

1.     Словникова робота. Жанри драматичного твору: комедія, трагедія ,драма, міф, дворянство, цінності людського життя(записати,вивчити).

 

Комедія — це драматичний твір, у якому відображається смішне і потворне в житті, висміюються негативні риси людей та соціальні вади.

Трагедія - драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиримий і життєво важливий для певної епохи конфлікт, що провадить до поразки, часто й загибелі героя; виникла у Стародавній Греції; традиції античної т. розвивала класицистична т. XVII ст.

 

Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і тра­гедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга.

 

Драма – це один із 3 основних родів літератури (крім епосу та лірики), в якому явища життя та характери героїв розкриваються не через авторську розповідь про них.

 

Міф - символічна оповідь, що передає уявлення певної людської спільноти про виникнення божеств, світу, людини, інституцій, технік і обрядів; як складова вірувань людей на ранніх етапах розвитку був зразковою моделлю для людської поведінки, вчинків і сподівань на майбутнє.

 

Дворянство - суспільна верства, що сформувалася в Європі у пізньому середньовіччі (XIII-XV ст.), у становому суспільстві юридично, політично і економічно привілейована група; у Польщі, Вел. князівстві Литовському, а також на укр. і білоруських землях, що входили до їх складу, називалося шляхтою; наприкінці XVIII ст. укр. шляхта і козацька старшина влилися до рос. д.; в Зх. Європі політичне панування д. ліквідоване буржуазними революціями XVII-XIХ ст., в Росії - лютневою революцією 1917.

 

Цінності людського життя - це ємні емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій, що визначають всі сфери життя людини. Це цін­ності суспільного ладу, спілкування, діяльності, самозбереження, цінності особистих якостей, а також загальнолюдські цінності. Прекрасне і потворне, піднесене і нице, трагічне і комічне, добро і зло не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони відчуваються нами як оцінки. Особистісний смисл цінності визначається її відношенням до потреб людини. Акт оцінки передбачає порівняння двох реальностей — духовної і матеріальної. На мою думку, цінностями життя є честь, совість , повага до старших, милосердя, відвага…

 

Характеристика інших персонажів п'єси «Мартин Боруля»

 

Марися

Узагалі дочка Мартина Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу. Вона намагається зберегти своє щастя, а панське життя, яким марить батько, їй ні до чого: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе?.. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до матері).

Справді, Мартин Боруля раніше виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

Степан

Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки якимись інтелектуальними зусиллями, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі й було заведено.

І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»

Дещо сумна картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»

Трандалєв

Яскравий негативний персонаж твору, повірений Трандалєв, — це спритний аферист, хабарник, що постійно наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів: «Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).

Він – уособлення виродження, деградації корумпованого суспільства.

Націєвський

В негативному ключі зображено й реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок із вдачею боягуза. Як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, з якою його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він без вагань тікає.

Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та
невдалі спроби залицяння викликають лише огиду.

Гервасій Гуляницький та його син Микола

Як позитивних персонажів показано заможного шляхтича Гервасія Гуляницького та його сина Миколу.

Микола виявляє наполегливість у відстоюванні свого права на життя з коханою дівчиною (Марисею). В цьому йому
допомагає батько, який постає уособленням традиційної народної моралі та мудрості.

Так, Гервасій допомагає товаришеві, Мартину Борулі, усвідомити згубність ідей про вищість дворян над простими мужиками та повернутися до нормального життя відповідно до українських народних звичаїв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.11.2020.

14 група       Українська мова

15	Мовленнєва ситуація. Елементи мовленнєвої ситуації	Підручник§13-14.Впр.4,6
16	Особистість мовця. Риси гарного співрозмовника	Підручник§15-16.Впр.7,створити пам'ятку»Риси гарного співрозмовника»

 

Українська мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html

Елементами мовленнєвої ситуації є:

·         адресант (ініціатор діалогу, мовець; визначає тон, темп і тематику розмови, спрямовує бесіду й регулює її часові рамки);

·         адресат (слухач, аудиторія);

·         предмет мовлення;

·         умови спілкування.

 

 

Дев'ять правил красномовства Цицерона

1. Говори зрозуміло.

2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити.

3. Не перебивай.

4. Будь увічливим.

5. Прагни говорити вишукано.

6. Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.

7. Не відволікайся на другорядні справи.

8. Не говори про себе.

9. Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.11.2020.

34 група       Українська мова

19	Відокремлені означення	Підручник§37-38.Впр.2,3
20	Відокремлені прикладки	Підручник§37-38.Впр.5,6(Культура слова)

      Українська мова (Авраменко) 11 клас-https://pidruchnyk.com.ua/1239-ukrainska-mova-11-klas-avramenko.html

Відокремлені означення

 

Якщо означення стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або сполученням іменника з прикметником), то воно звичайно не відокремлюється. Відокремлення узгоджених означень 1. Відокремлюються поширені та непоширені означення, якщо вони залежать від займенника. (Сильна і вправна, вона працювала завзято і самовіддано. (В. Сосюра)). 2. Відокремлюються поширені та непоширені означення, якщо вони залежать від пропущеного підмета. (Навіки, праведний, заснув. (Т. Шевченко)). 3. Відокремлюються поширені та непоширені означення, якщо вони мають обставинний відтінок (до них можна поставити запитання від присудка чому? за якої умови? незважаючи на що?). (Ліда, вражена, помалу відступає від нього (О. Корнійчук) (відступає (чому?), бо вражена)). 4. Відокремлюються поширені та непоширені означення, що залежать від означуваного іменника, але відділені від нього іншими членами речення (особливо присудком). (Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. (О. Довженко)). 5. Відокремлюються поширені означення, якщо вони стоять після означуваного слова. (Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли. (О. Гончар). 6. Відокремлюються два або більше непоширених означень, що стоять після означуваного іменника, якщо перед ним вже є узгоджене означення відсутнє, то відокремлення не обов'язкове. (Прощай, синє море, безкрає, просторе. (Леся Українка)). Примітка! Якщо після означуваного іменника стоїть одиничне означення, то воно не відокремлюється. (Тиху задуму вечірню напрасна буря розвіяла. (Леся Українка)). Увага! Не слід плутати означення та іменну частину складного іменного присудка, яка виражена прикметником або дієприкметником. (А навкруги вся ніч переповнена (складений іменний присудок) розміряним шумом хлібів. (О. Гончар). Тільки один Варчук стояв біля вікна спокійний (складений іменний присудок). (М. Стельмах)). Відокремлення неузгоджених означень Неузгоджені означення звичайно не відокремлюються. Неузгоджені означення, виражені іменниками в непрямих відмінках з прийменниками (чи без них), у деяких випадках відокремлюються. 1. Відокремлюються неузгоджені означення, якщо вони відносяться до власних імен. (Клим, з бичачою шиєю, мав уже власний розум і кулаки не менші за батькові. (П. Панч)). 2. Відокремлюються неузгоджені означення, якщо вони стоять в одному ряду з узгодженими відокремленими означеннями. (Переляканий, запорошений снігом, без шапки, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові. (М. Коцюбинський)). 3. Відокремлюються неузгоджені означення, виражені інфінітивом, якщо перед ними можна поставити слова а саме. (Взагалі він має дивну властивість - (а саме) зникати при очах... (О. Гончар)). В інших випадках неузгоджені означення можуть відокремлюватися, якщо потрібно підкреслити їх змістову важливість у реченні. (Автоматники, на веломашинах, на мотоциклах, неслися вперед при самій землі. (О. Гончар)).

 

 

 

Відокремлення прикладок

Прикладки відокремлюються в тих самих випадках, що й означення взагалі, з тою лише різницею, що тут для виділення частіше використовують тире.
1. Мандрівник вічний — невблаганний час іде вперед, його не зупинити [іде (чому?), бо він мандрівник...]. (Л. Дмитерко.)
2. Солов’ї, нічні товариші мої, у сад злетілись до вікна. (П. Воронько.)
3. Дзвіночок сміху — мій син прокидається вранці. (Є. Гуцало.)

Завжди відокремлюються прикладки, які приєднуються до означуваного іменника словами тобто, або (=тобто), чи (=тобто), наприклад, зокрема, особливо, на ім’я, на прізвище, родом, так званий.
1. Ви забуваєте другу любов поетів, наприклад любов Данте до Беатріче, а я власне таку мала на думці. (Леся Українка.)
2. За шофера ми поставили тракториста Серьогу, на прізвище Півень. (Ю. Яновський.)
3. Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна. (О. Донченко.)

Прикладка із словом як відокремлюються лише тоді, коли вона має відтінок причини. В інших випадках прикладка із словом як не відокремлюється.
1. Ліс зустрів мене як друга горлиць теплим воркуванням... (М. Рильський.)
2. У горах Брянський, як командир [бо він був командир], зустрівся з новими труднощами. (О. Гончар.)
3. Кривинський, як посередник [бо він був посередник], вийшов наперед громади... (Панас Мирний.)

 

12.11.2020.

34 група       Українська література

20	«Напис на книзі віршів» Є. Маланюка – ліричний роздум про призначення поезії, важливості місії поета закарбовувати свій час для нащадків.	Підручник ст.156-157,ст.157-158 (відповідити на запитання)
21	Основні віхи життя і творчості Івана Багряного. «Тигролови» як український пригодницький роман.	ТЛ: пригодницький роман(виписа-. ти,вивчити),підручник ст.159=160 (законспектувати).»Тигролови» І.Багряного(ознайомитись зі змі- стом)

Українська література (Авраменко) 11 клас-https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html

«НАПИС НА КНИЗІ ВІРШІВ...» — ЛІРИЧНИЙ РОЗДУМ ПРО МІСІЮ ПОЕТА І ПРИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ

Тема мистецтва і митця є однією з вічних у художній літературі. У своїй творчості Є. Маланюк продовжив традиції Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, які наголошували на суспільній важливості поезії.

У вірші «Напис на книзі віршів» (1925) Є. Маланюк розв’язує цю актуальну проблему в новому ідейно-естетичному вимірі.

Основний мотив твору — розкриття ролі митця в суспільстві, зокрема в боротьбі за долю народу та у формуванні його національної свідомості.

Поезія вирізняється глибокою символікою. Контрастні образи стилету і стилосу — зброї і пера, сили і краси зливаються воєдино, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір митця й жертовне служіння красі та правді. Стилет як холодна зброя є втіленням боротьби, і свідомий митець-патріот не повинен стояти осторонь неї, а стилос сприймається як символ мистецтва, служіння красі. Стилос-поезія Є. Маланюка нагадує стилет своїм вольовим напруженням і нездоланністю сили духу. Поет поставив слово на сторожі української культури й державності, присвятив його справі формування нового типу українця.

У вірші виразно простежується сконцентроване Маланюкове бачення себе в літературі: «Напружений, незломно-гордий, / Залізних імператор строф — І Веду ці вірші, як когорти, / В обличчя творчих катастроф». Варваризм «morituri» й терміни «дифірамб», «ямб», «стилос» надають пафосного звучання авторському метафоричному самовизначенню «залізних імператор строф».

Ліричний герой Є. Маланюка сповнений рішучості та оптимізму, переконливо й упевнено веде за собою інших: «...булаву гранчасту / Скеровую лише вперед: / це ще не лет, але вже наступ».

Художні засоби вірша увиразнюють його основну думку. Поет майстерно поєднав історичну («тисячолітній порох», «імператор», «Батурин») і військову («когорти», «булава», «наступ») атрибутику з літературознавчими поняттями («строфи», «стопи», «ямб», «утопії», «дифірамб»). Вдало дібрані епітети («творчих катастроф», «збурений Батурин», «важкі та мускулясті стопи», «громовий дифірамб», «тисячолітній порох»), метафори («загравах облуд»), інверсії («залізних імператор строф», «пруживий одбиваютъ ямб»), порівняння («вірші, як когорти»), риторичне звертання («І ти, нащадче мій, збагнеш») та інші тропи передають упевненість митця в боротьбі за загальнонаціональні ідеали.

Іван Багряний(Лозов'ягін)

 

"ТИГРОЛОВИ" I. БАГРЯНОГО ЯК ПРИГОДНИЦЬКИЙ РОМАН

Роман I. Багряного "Тигролови" написано 1944 року в Нiмеччинi. Це був перший прозовий твiр, написаний в емiграцiï, який розповiв про страшнi часи сталiнщини, радянську систему влади.
В основу роману покладено подiï тих часiв, коли автор перебував на заслан­нi на Далекому Сходi. Сюжет твору побудований на "полюваннi" майора НКВС Медвина за гордим хлопцем з Украïни Григорiєм Многогрiшним. Доля Григо­рiя - це напружена, гостросюжетна розповiдь автора.
Пригоди головного героя, його мандри тайгою, переслiдування його владою, велике i сильне кохання - це уособлення любовi до свого народу, його лицар­ськоï вдачi.
За жанром "Тигролови" - це романтичний твiр з елементами пригодниць­кого жанру.
Багато пригод пережив Григорiй Многогрiшний, але був щасливий, бо ба­чив не тiльки погане, а i хороше в життi, зустрiв своє кохання. Боротьба добра зi злом в долi головного героя робить твiр цiкавим, захоплюючим.
Роман "Тигролови" можна умовно подiлити на двi частини: Григорiй - в'я­зень, що прагне втекти, але не скоритись ворогу, i життя Григорiя в украïнськiй родинi вигнанцiв. Сюжет твору складається i з розповiдей iз сивоï давнини, i з правдивого зображення дiйсностi часiв сталiнщини. I. Багряному вдалося три­мати читача в постiйному напруженнi: а що ж буде далi? Вражає i сила волi го­ловного героя, який не один раз перемагав смерть. Особливо, коли в тайзi, пе­реслiдуваний, лежав майже непритомний, до краю вимучений втiкач, який зумiв ще i вбити ведмедя, i врятувати дiвчину - дiвчину своєï долi.
Отже, динамiчний сюжет, пригоди i мандри героïв свiтом, красиве i величне кохання, яке, не дивлячись на життєвi труднощi, допомагає героям жити i пере­магати - у цьому популярнiсть роману i захоплення ним.