Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української літератури для
учнів 10,11 груп
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
10 |
Жіночі образи,
ствердження народних поглядів на духовне
здоровʼя людини. |
Підручник
ст 12-60(опрацювати) Створити цитатну характеристику жіноцтва роману |
Українська
література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla
Перегляньте урок
за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=yWbifuuZKmY&ab_channel=%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%97%D0%9D%D0%9E
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української літератури для
учнів 13 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
9 |
Шлях Ничипора Варениченка: від правдошукацтва до розбійництва( за романом Панаса Мирного та Івана Білика«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ). |
Характеристика образу Нечипора Варениченка(Чіпки). |
Перегляньте
презентацію за посиланням:
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-na-temu-harakteristika-cipki-111331.html
Аналіз
роману Панаса Мирного та Івана Білика«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Автори
Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) – український письменник великого епічного таланту,
драматург. Його названо корифеєм української прози.
Іван Білик (літературний псевдонім Івана Яковича Рудченка) - український фольклорист, письменник, літературний
критик, рідний брат Панаса Мирного.
Жанр
Соціально-психологічний
роман – роман, у якому
суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття
психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.
Основні риси жанру соціально-психологічного
роману:
·
зображення
людини в складних формах життєвого процесу;
·
багатоплановість сюжету;
·
охоплення
долі цілого ряду дійових осіб;
·
великий обсяг.
Історія написання
Роман написано братами Панасом Мирним та Іваном Біликом.
Роботу над твором завершено в 1875 р., а
надруковано вперше в 1880 р. в Женеві.
При перевиданні твору в Україні (1905)
автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила»,
але пізніше його було видано під первісним заголовком.
В основу роману лягла почута письменником
від візника розповідь про реальну особу – полтавського розбійника Василя Гнидку. Під враженнями від цієї розповіді письменник написав
нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».
Пізніше почута історія лягла в основу
повісті «Чіпка». Іван Білик (Рудченко), брат Панаса Мирного,
розкритикував повість за її схематизм і порекомендував поглибити соціальне тло
твору. У результаті брати спільно почали працювати над удосконаленням твору,
завдяки чому з’явився багатоплановий роман, який у першій редакції мав назву
«Пропаща сила». Остаточною назвою роману стали слова з Біблії «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (Книга Йова, 6: 5).
Тема роману
Тема роману – зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його
залишків, напередодні і під час реформи 1861 р.
Ідея твору
Головна ідея твору криється в його
алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й
пити.
Автори намагалися показати соціальні умови
життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало
селян на «слизьку дорогу», калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило
трагедію.
Композиція роману
Роман «Хіба ревуть воли…» складається з чотирьох частин, кожна з яких поділяється на дрібніші розділи.
·
I частина розповідає про дитинство та юність
Чіпки.
·
II частина присвячена сторічній історії села
Піски.
·
III частина знайомить зі
складною долею селянина-бунтаря.
·
IV частина завершує трагедію Чіпки
Варениченка.
Проблематика твору
·
народна
мораль; батьки і діти; добро і зло;
·
земля й
достаток; кріпацька неволя;
·
«пропаща сила»;
·
жінка в
сім'ї; любов і сімейне щастя.
Персонажі
Головні:
·
Чіпка Варениченко;
·
Мотря Жуківна (Чіпчина мати);
·
Максим Ґудзь;
·
Явдоха (дружина Максима);
·
Галя
Ґудзь (дочка Максима, дружина Чіпки);
·
Грицько Чупруненко (товариш Чіпки);
·
Христя (дружина Грицька).
Другорядні: Іван Вареник (Чіпчин батько), баба Оришка, Василь Порох,
пани Польські, Лушня, Матня, Пацюк, Чижик.
Характеристика персонажів
Чіпка Варениченко
З Чіпкою читач знайомиться вже на перших
сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими
очима, довгообразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту,
накинуту наопашки. На голові в нього висока шапка.
Та зображення не обмежується зовнішніми
ознаками: автори підкреслюють також риси, що розкривають соціальний стан
персонажа і якості характеру:
«Не багатого роду! —
казала проста свита»
«Таких
парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в
нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась
незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…»
Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості. Він гостро
переживав соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато
хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя.
Найчастіше малого Чіпку ображали: батько
покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку
працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали
з земства. Прагнення помсти з’явилось у Чіпки ще в дитинстві. Проте особливо
дошкульно вразило Чіпку те, що за право працювати на своїй землі чиновник з
цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не
тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той
психологічний момент, який проливає світло на його подальшу долю, пробуджує
сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини.
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає
топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А
від пиятики вже прямий крок до грабунку.
В романі глибоко вмотивовуються злочинні
дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю
працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра,
привласненого багатшими і сильнішими.
Чіпці Варенику не вистачило сили волі
протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Під
впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя.
Проте добро в його натурі на якийсь час
перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про
земство, про вибори гласних,
Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси.
Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача
на стежку сліпої помсти, став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи
«по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров
невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на страшного злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім’ю
хуторян.
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української літератури для
учнів 14 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
13 |
Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Основне про життєвий
і творчий шлях митця, світогляд, багатогранність діяльності. Жанрова різноманітність творів.
І. Карпенко-Карий і «театр корифеїв». Драматургічне новаторство письменника. |
Підручник ст.64-71(законспектувати) |
|
14 |
Комедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. |
Підручник
ст.72-74(опрацювати) |
Українська
література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla
Театр корифеїв Карпенка-Карого(ознайомитись)
Його діяльність була пов’язана з іменами братів Тобілевичів — Іваном
Карпенком-Карим, Миколою Садовським і Панасом Саксаганським та їхньою сестрою —
Марією Садовською-Барілотті, Марком Кропивницьким і Михайлом Старицьким, Марією
Заньковецькою, Любов’ю Ліницькою, Ганною Затирке-вич-Карпинською та іншими
видатними акторами. Вони були справжніми подвижниками національного
драматичного мистецтва.
У 1881 р. в Кременчуку був створений професійний український театр, який
наступного року переїхав до Києва, звідки й почалася його нова історія. Основу репертуару корифеїв становили твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Кропивницького,
М. Старицького, І. Карпенка-Карого, О. Островського, М. Гоголя та ін. Театр
корифеїв мав великий успіх не лише в Росії, а й у Молдові, Польщі, на
Закавказзі. Величезна популярність митців, творчість яких була уособленням
народного естетичного ідеалу, ніби провокувала царських чиновників постійно їм
перешкоджати: виступи колективу в межах Київського генерал-губернаторства (а
це, по суті, третина Наддніпрянської України) були заборонені. Не полегшив долю
театру навіть гучний успіх і царське схвалення гастролей у Петербурзі в
1886-1887 рр.
«Найбільший
успіх мали п’єси “Наймичка” (пройшла 22 рази), “Наталка” (теж 22 рази). Обидві
п’єси — при повнісіньких зборах (2 тис. крб). “Чорноморці” пройшли разів
десять. “Доки сонце зійде” не мала успіху й пройшла тільки один раз. Успіх
трупи був надзвичайний. Навіть те чиновництво, що зачерствіло в прислужництві й
забуло своє національне походження, пробуркалося і говорило: “Я українець”.
Українська “інтелігенція”, “тол-пой стоящая у трона”, що позбулася
національного обличчя, мов той бурсак, що не знав, як звуться граблі, аж поки
граблище не вдарило його по лобі, — заговорила рідною мовою і за щастя вважала
вітати в себе наших главарів. Трупу багато разів закликали до Катеринин-ського
палацу, де ставили “Кума Мірошника”. Кум влазив в оріхову бочку, яку за щастя
мали підтримувати два генерали. Нарешті трупою зацікавився сам Олександр III. Для
нього в залі “Демут” поставили “Назара Стодолю” і “Як ковбаса та чарка”.
На кону, поза лаштунками, біля вбиралень, під сценою і навіть у суфлерській
будці сиділо безліч жандармів — і у формі, і переодягнутих. Театр —
повнісінький. Усі дами в білому вбранні, пани — у фраках, військові — у
парадній формі. Праворуч — на авансцені велика ложа, а в ній сидить цар. Після
вистави нас запрошено до нього. Пішло нас шестеро: Заньковецька, Садовський, Кропивницький, Мова, Максимович і я…
З другої кімнати ложі вийшов до нас цар, позад його стояла, ухмиляючись,
цариця. Цар підійшов до нас зовсім близенько. Опишу протокольно цю сцену. Ми
уклонились в пояс цареві. Пауза. Я стояв майже перед царем. Високий, плечистий,
із простим обличчям, облямованим широкою темно-рудою бородою, із сірими
великими очима й здоровою лисою головою. Надінь на нього червону сорочку “на
випуск”, сокиру в руки — простий тобі тесля.
Він довгенько постояв перед нами, заклавши праву руку за край мундира,
потім кашлянув і промовив:
— Я давно збирався… і сьогодні із задоволенням прослухав виставу, особливо
другу,
просто чудово!
По паузі:
— Ви завжди тут граєте?
Усі мовчали, а Садовський відповів:
— Ми, ваша величносте, завжди граємо на півдні.
— Еге ж, на півдні…
Він знову зробив паузу, потім, звернувшись до Заньковецької, яка стояла
поруч із Садовським, запитав:
— І ви на півдні?
Знову пауза, потім, усміхнувшись, питає:
— А скажіть, це складно, співати й одночасно танцювати? Усі мовчали, і знову
Садовський одповів:
— Це, ваша величносте, звичка. Цар знову всміхнувся й промовив:
— Так, звичка!.. Мені дуже-дуже сподобалося…
Після цього він відступив крок назад, показуючи, що аудієнція закінчилася.
Ми знову вклонились і вийшли».
Історія театру була непростою: він то розпадався на окремі трупи, то знову
об’єднувався. Зреалізувати на повну силу його потужний творчий потенціал не
давали й імперські власті, і не надто вишукані смаки багатьох глядачів.
Доля українського театру залежала не лише від авторів та артистів, а й від
“споживачів” театрального мистецтва. І саме в цьому була трагедія українського
наддніпрянського реалістичного театру. Важко сказати, чи досягли б українські
театральні вистави такого успіху, якби вони взагалі відмовилися від співів і
танців, то не ставили б їх у такі контексти, що майже цілком знищували виховний
характер сцени. До театру на Наддніпрянщині приходили зрідка селяни, що
перебували в містах, але в інших випадках це була розвага для дрібних міщан і
служниць, пізніше — для солдатів, яких після 1905 р. стали “запрошувати” до
театрів. Тим часом в української молоді зникла повага до “свого театру”,
унаслідок чого театр утрачав свій вплив…
І все ж саме корифеї заклали основи національного драматичного мистецтва,
класичного українського театру. Їхні традиції підхоплять і якісно розвинуть
визначні вітчизняні майстри сцени й кінематографісти ХХ ст.
+Театральне мистецтво в Україні сягало коренями у сиву дав¬нину, брало
початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках
та щедрівках, в обрядах весілля та похорону наявні яскраві елементи
лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще скоморохи Київської Русі
започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах.
Пізніше, в кінці XVII — у першій половині XVIII століть, популя¬ризаторами своєрідного
театру стали студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій,
заробляючи собі на харчі, ставили інтермедійні вистави. Деякі твори того часу,
особливо релігійно¬го змісту про народження Ісуса Христа, збереглися й донині й
виконуються на Різдво. XIX століття створило всі передумови для
виникнення ново¬го театру. Реалістична гра російського актора М. Щепкіна та
українського — К. Соленика, яких порівнював Т. Шевченко, поява українських
драматичних творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Кобзаря, спроба
поставити українські драми в сто¬лиці Російської імперії Є. Гребінкою та в
інших містах Я. Куха¬ренком дали неабиякий шанс у майбутньому виникнути такому
важливому компонентові, як художній ансамбль, який створили М. Кропивницький та
М. Старицький. Царські укази про заборону українського слова і національ¬ного
театру, а також безліч чиновницько-бюрократичних гальм хоч і сповільнювали
розвиток української драматургії, заважали її розвитку, проте знищити не могли.
В кінці 70-х років україн¬ське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних
суспіль¬но-громадських функцій, сприяли піднесенню національної сві¬домості
народу. Цей театр прийнято називати театром корифеїв. Слово
"ко-рифей" — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм назива¬ли
керівника хору або заспівувача, іншими словами — ватажка митців. У сучасному
розумінні слово "корифей" означає людину, яка є найвизначнішим діячем
у певній сфері мистецтва. Підвалини нового українського театру заклав М.
Кропивни¬цький, який створив прекрасну трупу акторів й особливу увагу приділив
режисурі. Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося
створити такий колектив, де творча індивідуальність одночасно й зберігала себе
як високоталанови¬ту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших артистів. Видатний
діяч російського театру М. Синельников визнавав: "До цього часу, до
зустрічі з "Малоросійським театром", я, незва¬жаючи на серйозне
знайомство з постановниками, кращими на той час, Малого Московського театру, не
знав і навіть не запідо¬зрював про головне — про ансамбль". М.
Кропивницький сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П.
Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську — впливу на глядачів,
учив проникати у внутрішній світ героїв, перевтілюватися у них. Корифеї українського
театру працювали в різних жанрах сце-нічного мистецтва, їхній театр піднімався
вище і вище, несучи глядачеві узагальнений образ хоч пригнобленого й убогого,
але живого й нескореного народу. Недарма царський уряд не раз і не два
обмежував творчі можливості українського театру, забо¬роняв вистави, намагався
не допускати на сцену серйозних тво¬рів, дозволяв виключно розважально-комічні.
Оскільки репертуар на час виникнення театру корифеїв не був особливо широким
("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" І. Котляревського,
"Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик" Г.
Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т. Шевчен¬ка), то стало само
собою зрозумілим, що театру потрібні нові твори, в яких відчувався би подих
сучасності. їхніми авторами стали М. Кропивницький, М. Старицький, І.
Карпенко-Карий, які одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами. У
1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість
ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед
кожною українською ви¬ставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства
внут¬рішніх справ хоч трохи легалізував український театр. У 1885 році єдина
досі театральна трупа розділилася: М. Кро-пивницький зі своїми акторами
відокремився від М. Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж
почали са¬мостійне творче життя. Авторитет театру корифеїв був значно більший,
ніж того на початку творчого шляху могли очікувати самі актори. Під час
пе-ребування на гастролях у Москві українські артисти були тепло зустрінуті
передовою громадськістю. Художник І. Рєпін подару¬вав М. Кропивницькому
картину, на якій керівник трупи в коза¬цькому вбранні керував човном серед
бурхливого моря. У Петер¬бурзі український театр сміливо конкурував з
імператорським теат¬ром, про який драматург О. Островський писав, що цей заклад
перетворився в місце "пустої забави", через що глядач "лавиною
сунув в український театр, де показувалося мужицьке життя". Робота в
театральних трупах вимагала повної самовіддачі, зречення всіх благ. Творчі
колективи М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського
часто пішки манд-рували з місця на місце, недоїдали, хворіли, ставали подібними
до циганських таборів через мандрівний спосіб життя. Проте саме ці колективи з
провідними акторами творили сла¬ву українського театру. Про гастролі корифеїв
гаряче відгукнувся І. Франко, назвавши вистави у Петербурзі тріумфом
українського мистецтва, а засновник МХАТу К. Станіславський у 1911 році пи¬сав:
"Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський,
Садовський — блискуча плеяда майстрів україн¬ської сцени, увійшли золотими
літерами на скрижалі історії світо¬вого мистецтва..."
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української мови для учнів
14 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
13 |
Контрольна робота №1. Лексикографія. Лексична норма (тест) |
Виконати завдання контрольної роботи(на
аркушах) |
|
|
Практична риторика |
|
||
|
14 |
Риторика
як мистецтво. Роль риторики в сучасному світі |
Підручник§13-14,впр5,7 |
|
Контрольна робота
ВИКОНАННЯ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
І варіант
Завдання 1-8 мають по
чотири варіанти відповіді, серед яких лише один правильний. Потрібно вибрати
правильний варіант відповіді.
1. Позначте, у якому
словнику з’ясовано походження слів:
А тлумачному;
Б етимологічному;
В морфологічному;
Г історичному.
2. Позначте, у якому
словнику з’ясовано значення слів, що вживаються в певній місцевості:
А діалектному;
Б термінологічному;
В історичному;
Г фразеологічному.
3. Позначте, який словник
пояснює значення іншомовних слів:
А перекладний;
Б тлумачний;
В орфоепічний;
Г іншомовних слів.
4. Позначте, який словник
подає особливості вимови та наголошення слів:
А орфографічний;
Б орфоепічний;
В перекладний;
Г морфемний.
5. Позначте речення, у
якому неправильно вжито слово «приймати»:
А Оля приймала участь у змаганнях з гімнастики.
Б Допоможіть мені прийняти правильне рішення.
В Вам необхідно терміново прийняти заяву від Петрика Ігоря.
Г Прийміть наші щирі побажання з нагоди свята.
6. Позначте рядок, у якому
подано правильне тлумачення фразеологічного звороту комарика придушити:
А завдати лиха;
Б міцно заснути;
В почервоніти;
Г мати досвід.
7. Позначте рядок, у якому
подано пароніми:
А перст, чоло;
Б хижа ласка — материнська
ласка;
В пам’ятник — пам’ятка;
Г втекти, п’ятами накивати.
8. Позначте рядок, у якому
подано синонім до фразеологізму майстри на всі руки:
А собаку з’їсти;
Б крутитися як білка в
колесі;
В нестися вгору;
Г і швець, і жнець, і на
дуді грець.
У завданнях 9-10 треба
встановити відповідність: до кожного рядка, позначеного буквою, дібрати
відповідник, позначений цифрою.
9. Установіть відповідність
між фразеологізмами та правильним тлумаченням їх.
|
1 Тремтіти від холоду |
А Мов грім з ясного неба |
|
2 Несподівано з’явитися |
Б Знімати шкуру |
|
3 Визискувати когось |
В Одним миром мазані |
|
4 Почувати себе ніяково |
Г Дзвонити зубами |
|
Д Ні в тих ні в сих |
10. Установіть
відповідність між фразеологізмами-антонімами.
|
1 Хоч греблю гати |
А Хоч конем грай |
|
2 Ридма ридати |
Б Смішки справляти |
|
3 Як білка в колесі крутиться |
В Мастити п’яти салом Г Як кіт наплакав |
|
4 Курці ступити ніде |
Д Працювати як мокре горить |
Завдання 11 та 12 —
завдання відкритої форми.
11. Зредагуйте речення.
1. На високому рівні
пройшли весняні канікули. 2. Поет завоював світову вдячність. 3. Повість Панаса
Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні» була видана в Женеві. 4. Я тепер
дивлюся на це все другими очима.
12. Складіть і запишіть
речення з поданими фразеологізмами (поясніть їхнє значення):
Товкти воду в ступі,
піймати облизня.
ІІ варіант
Завдання 1-8 мають по
чотири варіанти відповіді, серед яких лише один правильний. Потрібно вибрати
правильний варіант відповіді.
1. Позначте, у якому
словнику з’ясовано походження слів:
А термінологічному;
Б тлумачному;
В етимологічному;
Г діалектному.
2. Позначте, у якому
словнику з’ясовано значення слів, що вживаються в певній місцевості:
А фразеологічному;
Б морфемному;
В термінологічному;
Г діалектному.
3. Позначте, який словник
пояснює значення іншомовних слів:
А орфоепічний;
Б іншомовних слів;
В перекладний;
Г тлумачний.
4. Позначте, який словник
подає особливості вимови та наголошення слів:
А орфоепічний;
Б орфографічний;
В морфемний;
Г перекладний.
5. Позначте речення, у
якому неправильно вжито слово «приймати»:
А Сергію, швидше приймай рішення.
Б Юрко приймає участь у змаганнях з футболу.
В Юнаки приймають присягу на вірність Батьківщині.
Г Їв би очима, та душа не приймає.
6. Позначте рядок, у якому
подано правильне тлумачення фразеологічного звороту зуби протерти на чомусь:
А голодувати;
Б мати досвід;
В завдати лиха;
Г накинутись з докором на
когось.
7. Позначте рядок, у якому
подано пароніми:
А міх борошна — ковальський
міх;
Б уявити — уславити;
В військовий — воєнний;
Г горизонт, небокрай.
8. Позначте рядок, у якому
подано синонім до фразеологізму кривити душею:
А голову закрутити;
Б ходити на поводку;
В крутити хвостом;
Г дати перцю.
У завданнях 9-10 треба
встановити відповідність: до кожного рядка, позначеного буквою, дібрати
відповідник, позначений цифрою.
9. Установіть відповідність
між фразеологізмами та їхнім правильним тлумаченням.
|
1 Безрідний 2 Перемогти 3 Покарати 4 Посваритися |
А Показати, де раки зимують |
|
Б Розбити глека |
|
|
В Хоч свічки ліпи |
|
|
Г Як горох при дорозі |
|
|
Д Узяти гору |
10. Установіть відповідність між фразеологізмами-антонімами.
|
1 Як з хреста знятий 2 Падати зі сміху 3 У чорта на куличках 4 Битися як риба об лід |
А Як вареник у маслі Б Бублика з’їси, поки кругом обійдеш В Ревма ревіти Г З доброго дива Д Як рукою подати |
Завдання 11 та 12 —
завдання відкритої форми.
11. Відредагуйте речення.
1. На зустріч прийшли
відомі поети та письменники. 2. У романі І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»
зображено події, що відбувалися після скасування кріпосного права. 3. У другий
раз ми продовжимо цю розмову. 4. Кожний літературний персонаж має свої індивідуальні
риси.
12. Складіть і запишіть
речення з поданими фразеологізмами (поясніть їхнє значення).
Стригти під один гребінець;
виносити сміття з хати.
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української мови для учнів
10 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
12 |
Есе.
Види есе, вимоги до його написання |
Підручник§11-12.Впр.5,6 |
Українська
мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Як писати есе: корисні поради
Як
писати есе? Таке питання доволі часто виникає в школярів, адже все частіше
вчителі пропонують написати твір-роздум у жанрі есе. Оскільки такий різновид став дуже популярним, ми підготували для вас корисні
поради, як зробити такий твір вдалим.
Есе (від
франц. essai – спроба, проба, нарис) — прозаїчне
висловлювання невеликого об’єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні
враження і міркування з конкретного приводу або питання і свідомо не претендує
на вичерпну відповідь.
Пам’ятайте!
Обираючи жанр есе, ви можете дозволити собі бути суб’єктивними, зосередитися на
частковому, а не на головному, висловлювати спірні міркування, наводячи мінімум
доказів, але, з іншого боку, саме це може бути і небезпечним — уявна легкість —
пиши собі, як бажаєш. Але
зовсім не факт, що ваш твір вийде оригінальним та цікавим.
Перш ніж обрати жанр есе, подумайте та
переконайтесь у тому, що вам є що сказати.
- афористичністю;
- образністю;
- парадоксальністю.
Для есе характерне використання численних засобів художньої виразності:
- символи;
- метафори;
- порівняння;
- алегоричні і притчові образи.
Для передачі особового
сприйняття автору есе
необхідно:
- використовувати всілякі асоціації;
- проводити паралелі;
- добирати аналогії.
Есе буде цікавим, якщо в ньому будуть присутні:
- непередбачувані(парадоксальні)
висновки;
- несподівані повороти;
- Мовна будова есе — це динамічне чергування полемічних висловів, питань,
проблем, використання розмовної інтонації і лексики.
Прийомів
для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них.
Ефектний початок
Вступ, дуже важливий елемент твору. Читач
визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька
підходів.
1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань:
хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві
зрозуміти, чого йому очікувати.
2. Несподіваний — це може бути що завгодно, але читач повинен бути
здивований або шокований.
3. Дієвий — зображення самого процесу, а причини й наслідки
випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе.
4. Авторитарний — пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити
враження упевненості автора тільки в собі.
5. Інформативний — читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у
творі.
6. Цитатний — вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не
рекомендується використовувати прислів’я і кліше — це банально).
7. Діалоговий — з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника
діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями.
Хронологія есе
Послідовність подій (але не зациклюйтесь на
часі ~ есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях
описувати все, що відбувалося в певний період.
1. Оповідання — дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій
підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе.
2. Опис — характерною рисою
такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і
цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням.
3. Порівняння — в основному цей прийом використовується щодо питання, за
яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу.
4. Фінальні компоненти — останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і
залишити в пам’яті читача яскравий слід.
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української мови для учнів
11 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
11 |
Утвердження
лексичної норми в словниках української мови |
Підручник§11-12.Впр.1,3. |
Українська
мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
ЛЕКСИЧНІ НОРМИ
ЛЕКСИЧНІ НОРМИ — це норми слововживання,
прийняті в сучасній українській літературній мові. Вони регулюють вибір слова
відповідно до змісту і мети висловлення. Наприклад, можна говорити рятуваль¬ник
і не можна — рятівник, якщо мовиться про посаду; правильно гово¬рити україніка,
а не україністика, якщо йдеться про зібрання творів про Україну. Україністика ж
— це українське мовознавство й літературо¬знавство. Лексичні норми швидше за
інші архаїзуються, змінюються з часом, відбивають вплив живого говіркового
мовлення. Так, останнім часом поширилося слово лідер у нашому “внутрішньому
вжитку» щодо явищ життя суспільства: лідер молоді, лідер демократів, лідер
опо¬зиції лідер змагань та ін. У 20-30-х роках і до 70-х років перевагу
віддавали лексемі ватажок (ватажок комсомольців), що означала аван¬гард,
провідна сила молоді. Знали також у 30-60-х роках вожатих, що очолювали
піонерські загони, вели виховну роботу зі школярами. Не¬абияку роль в
активізації вживання іменника лідер відіграла висока частотність його у
спортивному мовленні. Сьогодні слово лідер озна¬чає не просто керівника, а
вищого на голову від інших здібного орга¬нізатора і вмілого працівника, майстра
своєї справи: ‘Лідер має не закликати, а чинити так, щоб його реальні дії
ставали закликом до поступу” (Б. Олійник).
Поурочно-тематичне
планування та завдання з
української мови для учнів
13 групи
(на період карантину з 02.11-07.11 )
|
9 |
Основні групи
фразеологізмів |
Підручник§9-10.Впр.2,3. |
Українська
мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Перегляньте відео з теми
Коментарі
Дописати коментар