Поурочно-тематичне планування та завдання з

української літератури для учнів 20,21 груп

(на період карантину з19.10-25.10)

Ольга Кобилянська. Життя і творчість. Формування світогляду письменниці (вплив європейської культури, українського феміністичного руху). Її проза – зразок раннього українського модернізму. Жанрові особливості, провідні теми та ідеї.Автобіографізм новели«Іmpromtu phantasie».

Ознайомитись зі змістом новели«Іmpromtu phantasie».

Impromtu phantasie

Кобилянська Ольга

Кожним разом, коли долітають до мене торжественна повалені звуки дзвонів, пригадують вони мені минулі літа і одну людину, як була ще дитиною.

Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима...

Годинами перележувала на спині в траві і вслухувалась в дзвонення якогось стародавнього історичного монастиря,— вслухувалась і плакала, доки з утоми не ослабала.

Так бувало деякою порою.

А іншою — бувала знов пристрасною, глибоко зворушеною істотою, що пригадує молодих арабських коней: приміром, коли другі діти її запрягали і гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалась, немов батожена, через поля і рови, дико і гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, наколи б поганяючі не здержували її.

Се завсіди пригадують мені торжественні, поважні звуки дзвонів.

Одного понурого полудня, коли небозвід прибрався у грізні хмари, пустилася вона в дорогу до міста по наперсток. В дорозі напала її буря, обернула парасоль сподом наверх, зірвала капелюх аж на карк, одначе вона, з личком аж мокрим від дощу, прямувала сміло і відважно до своєї мети.

— Ти не боїшся? — питали її в торгівлі.— Лишися тут і пережди, доки буря не устане, а то завіє тебе кудись, ти, дрібна пташино!

Маленькі уста викривились гордо і зневажливо.

— Ні, я не боюся,— відповіла і вернула назад серед бурі, як прийшла.

Мала грудь розходилася з відваги, а сумовиті дитинячі очі, широко отворені, впились кудись в далечину. Чи вона хотіла вгадати рух хмар? Чи збагнути в зойках бурі яку гармонію, мелодію? Чи бачила особливіші форми і з'явища дерев, що вигинались у вихрі?

Завсіди пригадують мені се торжественні, поважні звуки дзвонів.

Було се сонячної, гарячої літньої днини. Вона пробувала на вакаціях у діда і баби на селі. Лежала над берегом ставу і вдивлялась в його глибінь або в його гладку, немов дзеркало, поверхню серед нервового дожидання. Над ставом гуляли й миготіли мільйони мушок. Великі, з вибалушеними очима жаби повиставлювали свої чотирикутні голови з води, заховуючись нерухомо і хлипаючи знічев'я за мушками. Другі знов голосно вискакували з трави у воду. А те шубовстання лишалось їй в пам'яті, і вона силувалася віддати його звуками.

Чорно-сині ластівки літали низько-низенько понад землею, купаючи в льоті рожево-білу грудь, немов з сваволі, що вона аж сміялася з радості. Усе те вона майже їла очима.

Недалеко від ставу стояли вулії під штучно, але навмисне для них приладженим тином; довкола чути було жужжання бджіл. Вони влітали й вилітали спішно, моторно, бринячи, одна за другою, хто їм приглядався уважно, і в безладді — хто дивився поквапно.

Вона бриніла враз з ними, лежачи на животі, спершись на лікті і уклавши бороду в руки. Бриніли все наново, заперши в собі дух, одностайно, тоншим або нижчим голосом,— се було їй байдуже, якого вони тону надавали... Опісля, поклавши голову в траву, замовкала і вслухувалась в жужжання. Лежала нерухомо, немовби в глибокому сні. Одначе не спала. Вона бачила образи в тонах, відчувала образи в тонах, переживала в уяві з'явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі, і плакала з смутку невиясненого...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Кленучи та відказуючи, бігали парубки по полях, розстелених поза домом та городом, і старались піймати жеребця, котрий не давався їм зловити, котрий кпив собі з них і немовто жартував з ними.

До хвилини, в Котрій були віддалені від нього на пару кроків, був він спокійний, пасся в житі, що сягало йому по шию, а коли мали вже схопити за уздечку, що за ним волоклася, блискавкою обертався від них, вибиваючи ногами, що підкови аж зблискотіли, і мчався божевільними скоками крізь хвилююче збіжжя, потрясаючи пишною гривою і топчучи та нівечачи усе, немов якась зловіща сила...

Неначе мала кітка, закралася вона хильцем до розвішеної звірини, і в хвилі, коли та знов паслась спокійно, вхопила її незамітно за уздечку.

Лячно товклось мале серце, і сама вона аж тремтіла з остраху! Якби кінь тепер обернувся та й тріпнув її ногами?

Ба! се було неможливо!

І він не вдарив її. Заховувався спокійно і, ведений дрібненькою рукою, ступав слухняно, немов та дитина, доки не дістався у відповідну руку.

Тоді мало що не били за те, що таке вчинила та виставилась на таку небезпечність.

— Дурню якийсь! Таж він міг би тебе вбити!..

Але вона не плакала.

Встромивши очі в одну точку і кусаючи нігті, думала вона бог зна над чим!

В ній хвилювалося так чудно, чудно: вона неначебто душилася; їй здавалося чимось барвним, перемагаючим, чимось, що пригадувало образи і переходило в тони...

* * *

Коли мала десять років, строїв у її родичів якийсь переїжджий стройник фортеп'ян. Він був молодий, гарний і чисто аристократичної вдачі. Про нього шептали, що він емігрант і що походить з високого роду.

Вона сиділа цілий час у куті, якраз супроти нього, скулена, і приглядалась йому та вслухувалась у викликувані ним сильні акорди.

Вони були тільки самі в кімнаті.

Він оглянувся за годинником, а що не бачив його в кімнаті, то поспитався її, котра година, причім його очі звернулись на неї з лагідною повагою.

Її уся кров вдарила до лиця, серце затовклося сильно, і вона не змогла вимовити ні слова. Якусь хвилинку дивився він на неї зчудовано та дожидаюче, а коли вона не відповідала, звернувся назад до фортеп'яна, причім якийсь меланхолійний усміх промайнув по його лиці. Вона завстидалась і не рухалася з свого сховку.

Другого дня прийшов він знов, а вона знов зайняла своє місце, дивлячись пильно на нього.

Він пробував, перебирав різні акорди, ударяючи завсіди однаково сильно, сильно й елегантно, як се чинить лиш рука вправна; підстроював, ще й грав, пробуючи заодно наново. Кожний його удар по клавішах і кожний живіший рух його електризували її і виводили з рівноваги.

Врешті мусив вже бути задоволений з інструмента, бо почав грати. Зразу недбало, немовби бавився, і одною рукою, більше "piano"[1]. Тони звучали, немов здавлений, пристрастний сміх, так, немов сміх жіночий, одначе не сміх щасливий... Опісля — обидвома руками. І тепер розляглись тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов морозячої краси... Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину...

Зразу стало їй холодно, а опісля — сама не знала, як се прийшло,— почала плакати. Тихо, але цілою душею. Її перемогло знов те щось, що пригадувало образи, переходило в тони і немов душило...

Він, побачивши, що вона плаче, перестав грати і дивився на неї здивований. Опісля кликав її до себе.

Вона не рухалася... Він підійшов до неї... Вона притиснула долоні до лиця і не рухалася, немов мертва... Він схилився над нею.

— Ти плачеш?

Мовчала.

Він зсунув. Їй лагідно руки з лиця і подивився в очі.

— Що тобі?

Вона не відповідала.

— Чого ти плачеш?

— Бо так...

— Тобі сподобалась музика? — питав він голосом чогось зміненим.

— Я — не знаю...

— Але ти любиш, як грають... правда? — казав він далі і так лагідно, немовби мав перед собою заполохану пташину.

— Я... не знаю... люблю, люблю!

— Штука, котру я тепер грав, зветься "Impromtu Phantasie"[2] Шопена. Чи затямиш собі сю назву?

— Наколи повторю... то затямлю.

— Коли будеш вчитися музики, то зможеш її грати, одначе пам'ятай — грати її тоді, як будеш вже цілком доросла... як будеш мати більше як двадцять років... Чуєш?

— Чую...

— Доперва тоді зрозумієш, що говорить кожний звук в тій штуці.

Опісля взяв її голівку в свої руки і дивився довго в її великі, сумні, заплакані очі.

Якийсь несказанно смутний усміх програв хвилину по його устах.

— Я думаю,— говорив він більше до себе,— що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..

Опісля оглянув її руки і поцілував їх.

— Мені можеш позволити, будуча славо! — сказав він.

* * *

Коли виросла, була майже гарна.

Вона любила чи одного, пристрасно, з пожертвуванням, майже з божевільною любов'ю, однак вона була віроломна натура,— значить, не любила нікого довго. Вона й не подобалася довго мужчинам; її не бажав ніякий мужчина за жінку. Вона була розумна, дотепна, незвичайно багата натура. Займалась малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси.

Чому се їй ніколи не вдавалось?

Відповісти на се питання було б так само тяжко, як і на те, чому і її ні один мужчина не любив довго. Мабуть, не мала вона в собі того, що прив'язує буденних людей на довгий час. Була занадто оригінальна, замало нинішня і не мала в собі нічого з "плебейськості".

Чи, може, було се щось інше?

Може...

Вона стала лише половиною тим, чим обіцювала стати дитиною...

* * *

Я сама — то та "звихнена слава".

Я вижидаю щастя щодня і щогодини.

Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.

Так, немов музика.

Солодкі, упоюючі, сумовиті звуки. Роздразнюючі, пориваючі, покликуючі, вбиваючі... а одначе!., одначе...

Я не вчилася музики ніколи.

Я ніколи, ніколи не могла "Impromtu phantasie" сама грати!! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се таке?

Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу... в'ється щось, немов жалібний креповий флер! І що я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в житті своїм полудня?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Коли чую музику — готова вмирати.

Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча...

Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..

1894

[1] Тихо (іт.).

[2] Фантазія-експромт (фр.)

Аналіз новели “Іmpromtu phantasie”

Аналіз новели “Іmpromtu phantasie” стане в нагоді кожному десятикласникові при підготовці до уроку чи контрольної роботи. Тут викладено основне, що потрібно знати школяреві після прочитання твору. Занотуйте в зошит його тему, ідею та основну проблематику, аби краще орієнтуватися у відмінностях різних творів Ольги Кобилянської.

Зроблене багато років тому дослідження біографії письменниці переконує, що «певну автобіографічну (тут – “музичну”) інформацію в художній прозі Ольги Кобилянської не можуть суттєво доповнити ані її щоденник, ані її листи, ні автобіографії».

Саме з творів письменниці здогадуємось: її покликанням і мрією була музика, її улюбленим композитором був Ф. Шопен. Вона хотіла бути музикантом. Піаністкою. Перешкодою став брак коштів.

Однак очевидно: Кобилянська відчувала душевну спорідненість з Шопеном. Його музика була їй внутрішньо близька. І не тільки їй, а й іншим модерністам. Шопен (1810–1849), можна сказати, фізично належав першій половині ХІХ століття, а духовно другій половині, сучасному життю О. Кобилянської.

Так, з «Impromtu phantasie» Шопена (просто «Експромт», назву «Фанзазія» твір отримав по смерті музиканта) пов’язаний перший музичний епізод у прозі Кобилянської, перша вербалізація інструментального твору та його впливу на письменницю. Ідеться про повість «Людина». З цим музичним твором пов’язані і твори, про які ми говоримо сьогодні. Літературознавці називають ці твори «музичними» або «симфонічними».

Тема: Роздуми про мистецтво і його роль у житті людини, значення для формування духовності.

Свій твір «Impromtu phantasie» Ольга Кобилянська означує як нарис, таким чином, можливо, наголошує на певному його автобіографізмі, адже за визначенням ця жанрова форма належить швидше до публіцистичного стилю і, попри позбавленість чіткої та завершеної фабули, яка часто носить фрагментарний характер, передбачає зображення дійсних фактів, подій та конкретних людей. Зважаючи на глибокий ліризм твору, наповненість його засобами музичного мистецтва, його можна визначити як художній нарис).

Розповідь веде героїня, яка згадує «минулі літа і одну людину, яка була іще дитиною». Оповідачка надзвичайно чітко, до найменших деталей описує характер та зовнішні ознаки дитини: «ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима…». Попри те, що героїня говорить про маленьку людину в третій особі, з таких живих, ясних спогадів зрозуміло, що вона згадує себе в дитинстві. Силою, яка спричиняє бурю спогадів, психологічний вир в душі героїні, стають «торжественні, поважні звуки дзвонів».

Смілива, не терпить упокорення та приниження, має тонку душевну організацію; відчуває навколишній світ у тонах і барвах.

У віці 10 років, коли молодий аристократ налаштовував фортепіано і передбачав щасливе творче майбутнє дівчини, яке, як ми бачимо, не справдилось. Дитячі спогади весь час живуть в ній, вона не уявляє життя без музики, яка будить у ній дивовижні почуття).

Таке асоціативне сприймання музики було і в О. Кобилянської.

Природа, подібно до музику, тонко впливає на дівчину. Ці дві стихії – музика і природа – поєднуючись, зливаються в одну барву; вони захоплюють героїну, хвилюють, будять багату гаму відчуттів.

Зрозуміло, що авторка надає значного смислового навантаження звуковому образу, адже він генерує подальше розгортання сюжету художнього твору.

Музика для героїні О. Кобилянської найдосконаліший засіб вираження переживань, страждань, поривань і прагнень, коли для вираження почуттів просто бракує слів.

Поурочно-тематичне планування та завдання з

української літератури для учнів 23 групи

(на період карантину з19.10-25.10)

ЗМ (у). Усне переказування найбільш разючих епізодів із повісті з аргументацією свого вибору.

Ст.157-161( підручник)

Який з епізодів повісті М.Коцюбинського вас найбільше вразив і чому(аргумент)(письмово).

Українська література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla

Поурочно-тематичне планування та завдання з

української мови для учнів 21, 23 груп

(на період карантину з19.10-25.10)

Складні випадки написання прізвищ

Підручник§43.Впр.2,3.

Українська мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html

10 клас. Українська мова. Складні випадки написання прізвищ

Жива, овіяна легендами, багата на героїчні події історія України на своїх скрижалях відкарбувала надзвичайно строкату низку українських прізвищ, носії яких і були, по суті, творцями цієї історії. Ці особові назви відбивають широку, щедру натуру наших предків, що охоче давали один одному різні характеристики, прізвиська, які й лягли в основу творення сучасних прізвищ.

Якщо зазирнути в історію, то прізвища з’явилися відносно недавно, раніше людина мала лише ім’я. Так, з літописів ми знаємо про княгиню Ольгу, князів Олега, Ігоря, Святослава, дехто мав додаткове ім’я – характеристику на уславлення своїх чеснот: Володимир Великий, Ярослав Мудрий. Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст., їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна, передача її у спадок – ці та інші юридичні дії потребували точності в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих.

Написання прізвищ підпорядковується тим самим законам, правилам української мови, що й написання загальних назв. Але в написанні прізвищ іншомовного походження спостерігаємо певні труднощі .

1.Опрацюйте теоретичний матеріал параграфу 43.

2. Оскільки найбільш складним у сучасній правописній практиці є написання російських прізвищ, варто запам’ятати такі основні правила:

1.Російський е на письмі передається:

а) буквою е після приголосних звуків (Лермонтов, Державін);

б) буквою є: на початку слова (Єгоров, Єршов); у середині слова після голосного звука (Воєводін, Грибоєдов); у середині слова при роздільній вимові (Аляб’єв, Оладьєв, Євгеньєв); у суфіксах -єв, -єєв після приголосних звуків, крім ж, ш, ч, щ та р і ц (Тимірязєв, Алексєєв, але: Подьячев, Писарев, Муромцев, Аракчеєв, Плещеєв, Андреєв, Мацеєв); у коренях слів, коли російському е у словах-загальних назвах, від яких походять прізвища, відповідає український і, тобто на місці колишнього звука h (Бєлінський (бо рос. белый — укр. білий), Лєсков (бо рос. лес — укр. ліс), Столєтов (бо рос. лето — укр. літо).

Російське ё на письмі передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, після голосних, а також після губних приголосних б, п, в, м, ф (Йолкін, Бугайов, Воробйов);

б) сполученням літер ьо в середині слова на позначення попереднього м’якого приголосного (Верьовка, Тьоркін), але у прізвищах, утворених від спільних українських та російських імен, пишеться е: Семенов, Федоров, Артемов);

в) буквою о після ч, щ: Горбачов, Хрущов, Лигачов.

3.Російське э на письмі завжди передається літерою е: Ельяшев, Етов.

4.Російське и передається:

а) буквою і на початку слова та після приголосних, крім шиплячих ж, ч, ш, щ і ц (Іванов, Ігнатьєв, Чибісов, Гусін, Мухін, Роднін);

б) буквою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних (Воїнов, Абраїмов, Мар’їн, Ільїн);

в) буквою и: після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосними (Жилін, Чичиков, Шишкін, Щигров, Марциков);

г) у прізвищах, утворених від власних імен та загальних назв, спільних для української та російської мов (Денисов, Кирилов, Тимофєєв, Виноградов, Малинін, Тихомиров, Кисельов, але: Ніколаєв, Нікітін, Філіпов — тому що вихідними є імена, відмінні від українських);

д) у суфіксах -ик, -ник, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ (Бєликов, Шапошников, Маничев, Марахович, Продаєвич, Голицин, Радищев);

е) у префіксі при– (Привалов, Пришвін);

є) у прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Климовських, Косих.

5. Російське ы на письмі завжди передається літерою и: Крилов, Рибін.

6. Російські суфікси -ск-, -цк- передаються буквосполуками -ськ, -цьк: Бабаєвський, П’ятницький, Крамський, Руцький. Увага! Тепер російські прізвища на -ой пишуться з українським закінченням -ий (Трубецький, Донський, але: Лев Толстой)

7.Російський суфікс -жск- передається буквосполукою -зьк-: Черторизький, Волзький.

8.У російських прізвищах при роздільній вимові після губних (б, п, в, м, ф), к, р перед я, ю, є, ї ставиться апостроф: Аляб’єв, В’юнков, Лук’янов, Дар’їн. При м’якій вимові цих приголосних перед голосними звуками а, у, е апостроф не ставиться: Пєтухов, Пясецький.

Потрібно і цікаво! Відеоуроки від Олександра Авраменка https://www.youtube.com/watch?v=Xnoic0McyIY

https://www.youtube.com/watch?v=-6IK1B7ajvU

Поурочно-тематичне планування та завдання з

української мови для учнів 20групи

(на період карантину з19.10-25.10)

Написання слів іншомовного походження. Правило “дев’ятки”

Підручник§42,впр5,7

Українська мова (Авраменко) 10 клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html

Апостроф у словах іншомовного походження

Правила	Приклади
Апостроф пишуть перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки:
1) після б, п, м, в, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р:	п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, миш’як, торф’яний, кар’єра; Рив’єра, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є
2) між частинами складних слів:	Фельд’єгер, транс’європейський, Мін’юст
3) після кінцевого приголосного префікса:	ад’юнкт, ад’ютант, кон’юнктура, кон’юнктивіт, ін’єкція
Апостроф не пишуть:
	бязь, рюш, фюзеляж; Гюго;
	курйоз, серйозний

Довідка: 4) перед я, ю, є, ї, якщо вони позначають один звук і пом’якшують попередній приголосний; 5) перед буквосполученням йо.

Знак м'якшення в словах іншомовного походження

Правила	Приклади
Знак м’якшення пишеться після приголосних д, т, з, с, л, н:
1) перед я, ю, є, ї, йо, що передають два звуки	адью, марсельєза, мільярд, бульйон, віньєтка, Лавуазьє, Жузьє, Мольєр, Ньютон, Віньі
2) після л у середині слова перед приголосним і в кінці слова відповідно до вимови	фільм, альбатрос, фальш, Нельсон, білль, магістраль, Рафаель;
3) у кінці слів відповідно до вимови	шампунь, Булонь
Знак м’якшення не пишеться
	мадяр, Тетяна, Касян,
	залп, метал

Довідка: 4) перед я, ю, коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у; 5) відповідно до вимови.

Умови подвоєння букв у словах іншомовного походження

Умови	Приклади
1. Унаслідок збігу однакових звуків на межі префікса й кореня або між основами складних слів	ірраціональний, інноваційний, контрреволюція
2. У географічних, особових назвах та їхніх похідних	Будда, Аллах, Гіппократ, Авіценна, Ганнібал, Одіссей, Кассандра, Руссо, Макіавеллі, Торрічеллі, Діккенс, Теккерей, Джонні, Бетті, Мюллер, Руссо, Шиллер; Еллада, Брюссель, Ніцца, Апенніни, Андорра, Бонн, Канни, Міссісіпі, Таллінн, Яффа, Голландія, Марокко; шиллерівський, голландський, марокканський
3. У чоловічих і жіночих іменах	Аполлон, Джанні, Білл, Аполлінарій, Віссаріон, Геннадій, Еммануїл, Палладій, Алла, Бетті, Віолетта, Ганна, Жанна, Елла, Маріанна, Римма, Сусанна
4. У деяких загальних назвах (винятки)	аннали, мулла, панна, тонна, брутто, нетто, ванна, мадонна
5. У словах, що мають омоніми:	біль (страждання)	білль (законопроект)
	бона (паперові гроші, що вийшли з обігу)	бонна (вихователька, гувернантка)
	була (ж. р. від слова бути)	булла (папська грамота, послання, скріплене печаткою)
	віла (русалка)	вілла (комфортабельний будинок за містом)
	гал (наріст на рослині)	галл (мешканець Галлії)
	галицизм (від Галичина)	галліцизм (від галльський)
	гама (ряд звуків у межах октави)	гамма (літера; спалах)
	голанка (порода курки)	голландка (мешканка Голландії)
	мана (привид, ілюзія)	манна (деякі їстівні лишайники, застиглий сік ясеня, тополі й ін.)
	міра (одиниця виміру)	мірра (ароматична смола)
	мото... (частина складного слова, що означає «моторний»)	мотто (епіграф, гасло, дотепний вислів)
	пені (Р. в. від іменника пеня)	пенні (розмінна монета Великобританії та Фінляндії)
	прусак (тарган)	пруссак

Правопис голосних у словах іншомовного походження

Буква	Правила правопису	Приклади
И	У загальних назвах іншомовного походження и пишемо за «правилом дев’ятки» — після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (де ти з’їси цю чашу жиру)
	В основах слів перед наступним приголосним (крім й)	Динаміка, джинси, символ, цитата, режим, ритм, консиліум, дизель (але: мартіні, місіс, сіті);
	У складних словах з першою частиною ди-, що означає «двічі»	Дилема, дифтонг, дилогія, дискусія, дивіденд
	У префіксах анти-	Антибіотик, антипод, антициклон, антитеза, антикваріат, антивірус
	У словах, що починаються на деци-	Децибел, дециметр, децилітр
	У давно запозичених словах	Єхидна, імбир, бурмистр (але: бургомістр), кипарис, вимпел, кий, спирт, химера
	У словах запозичених зі східних мов, переважно тюркських	Акин, киргиз, кинджал, кисет, кишлак, шпинат, кизил
	У словах церковного вжитку	Єпископ, митра, митрополит, херувим, християнство
І	На початку слова	Історія, ідеал, імітатор
	Після префікса дез-	Дезінфекція, дезінтеграція
	Після приголосного перед голосним та й	Авіатор, тріо
	Увага! Дізель (прізвище) — дизель (двигун), Сілует (прізвище) — силует (обрис)
	У після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, л, н (крім «дев’ятки») перед іншим приголосним	Бізнесмен, вітраж, фінал, ліра, хітон, мінор, піанісимо;
	У кінці невідмінюваних загальних назв	Візаві, поні, конфеті, жалюзі
Ї	Після голосних; але у складних словах і після префіксів пишемо і	Атеїзм, круїз; староіспанський, доісторичний, новоіндійський, поінформувати
Е	На початку слова	Енергія, екватор, Еквадор, епітет
	Після голосного, крім е та і	Поезія, дуель, каное (але: траєкторія)
	Після твердих приголосних	Декан, інтелект, референдум, геній
	У префіксах де-, ре-	Дестабілізація, декомпресор, регенерація, рекультивація
	Увага! Який саме голосний писати в префіксах де-, дез-, диз-, дис-, залежить від значення слова: Де- означає 1) віддалення, виділення, скасування, припинення, усунення чого-небудь: демонтаж, демобілізація; 2) рух донизу, зниження: девальвація, декаданс, демпінг. Дез- означає знищення, видалення, відсутність чи спотворення чогось: дезактивація, дезорієнтація. Диз- і дис- означають поділ, розділ, позбавлення, утруднення, утрату, надають поняттю негативного або протилежного змісту: дизасоціація, дислокація, дискваліфікація, дисгармонія
	У кінці невідмінюваних слів	Кашне, кафе
Є	На початку слова залежно від вимови в давно запозичених словах	Єзуїт, єфрейтор
	Після е, і, й, знака м’якшення та апострофа	Конвеєр, кар’єра, орієнтир, спанієль; (але: плеєр, дієз)
	У кінці невідмінюваних слів після м’яких приголосних та апострофа	Ательє, досьє, круп’є
У	Після ж, ч, ш, ф	Журі, парашут, парфумерія

Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п'янить.

Блог вчителя української мови та літератури Федик Наталії Євгенівни

Impromtu phantasie

Кобилянська Ольга

Аналіз новели “Іmpromtu phantasie”

10 клас. Українська мова. Складні випадки написання прізвищ

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу