Поурочно-тематичне планування та
завдання з
української літератури для учнів 20,21
груп
(на період карантину з 14.09-19.09 )
Тема уроку
Тема уроку
Д.з.
|
3-4 |
|
Психологічна новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі». Автобіографічна основа. Проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя,
специфіки творчого
процесу. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану
людини. Символічні
образи, ускладнена метафора. Поетика імпресіонізму. ТЛ: психологічна новела, «поезія
в прозі», імпресіонізм. |
Підручн.стор.123-131,виписати
та вивчити п0няття ТЛ. Підручн.стор.131-134 |
Українська
література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-kla
ТЛ.
Психологічна новела
"Intermezzo"
Шкільний твір
Intermezzo — це музичний термін, який означає перепочинок,
паузу між частинами великого твору. Очевидно, у кожної людини в житті настає
такий момент, коли такий перепочинок є надзвичайно необхідним, таким, якщо його
не зробити, далі йти не можна вже нікуди. І, власне, можливість побути на
самоті, серед природи, подалі від "залізної руки міста", від усіх тих
проблем, своїх і чужих, від шуму, тісняви, постійного руху (емоційного й
фізичного), психічної напруги потрібна кожному.
Герой твору — митець, який втомився від життєвих вражень,
від людського горя, яке йому доводилося спостерігати останнім часом. Украй
знервований, герой протиставляє себе "людям", їхньому метушливому
способу буття, який не має природної гармонії, а відтак призводить до руйнації
особистості. Герой прагне побути на самоті, відсторонитися від усіх:
"Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!"
Таке нестримне бажання втекти могло виникнути в людини, яка насправді дуже
чуйна до людського нещастя, яка ніби "пропускає" чуже горе через
себе, сприймає біль інших, як власний. Тож зрозуміло, чому М. Коцюбинський
обирає за героя митця. Переповнившись цим болем, ліричний герой має зняти
нервове напруження. Він прагне відпочинку, спокою, щоб відновити втрачені сили,
і з цією метою покидає місто, вирушає на природу — в Кононівські поля на Полтавщині.
Коловерть останніх думок про когось, останні фрази, уривками почуті в потязі, —
це немов відхід до сну, до відпочинку стомленої душі й натягнутих нервів.
У новелі основним об'єктом зображення є саме душа митця. М.
Коцюбинський простежує, як змінюється психологічний стан людини від спілкування
з природою. Психологічний стан ліричного героя зазнає своєрідної еволюції: від
стану втоми до заспокоєння та відновлення творчих сил, прагнення знову вбирати
в себе болі й радощі оточуючого світу. У новелі немає видимих зовнішніх подій.
Усі зміни відбуваються в душі героя. Поряд із ним дійовими особами у творі
виступають "ниви у червні", "жайворонки",
"сонце", "зозуля", "залізна рука города",
"моя утома", "людське горе". Ця новела є своєрідною
стенограмою психологічних станів ліричного героя, його почуттів і настроїв. Він
утомився від залізної руки міста з усією складністю життєвих проблем і прагне
заспокоєння, усамітнення на Кононівських полях. Поступово спілкування з
природою знімає з героя психологічну напругу. Центральне місце займають картини
його перебування серед природи, безлюддя, тиші, чистоти. Показовим є те, що
спочатку героєві скрізь мариться, що має десь з'явитися людина, яка ніби
переслідує його, але поступово він ловить себе на тому, що розмовляє з природою,
як з людиною, ніби йому вже бракує товариства. Протиставленням людській логіці
є поведінка собаки, який волю цінує понад бажання задоволеної злості. І
хочеться зробити висновок: людина не може бути духовно вільною, коли тримає
злість на когось, коли живе почуттям помсти.
Невипадковою є й кульмінація твору — зустріч героя з
селянином, якого митець уже готовий вислухати: "Ага, людське горе, ти таки
ловиш мене? І я не тікаю! Вже натяглися ослаблені струни, вже чуже горе може
грати на них! Говори, говори..." І герой знову вбирає в себе горе, і, мов
каміння, тяжко лягають на серце жахливі події: "П'ятеро діток голодних
чомусь не забрала гарячка", "Раз на тиждень б'ють людину в
лице", "Найближча людина готова продати", "Між людьми, як
між вовками"... Зрозуміло, що це лише маленька крапля у великому морі
людського нещастя.
Пейзаж твору має психологічне підґрунтя, він відображає не
лише красу навколишньої природи, а й внутрішній світ героя, зміну його
настроїв, думок, почуттів. Новела написана в імпресіоністичній манері, що
полягає в зображенні миттєвих вражень, безпосередній фіксації реакцій,
переживань. У творі фактично немає сюжету, адже мета не в зображені зовнішніх
подій. Найголовніше — змусити кожного прислухатися до себе зсередини, відчути
власну гармонію, налагодити струни душі, щоб зіграти нову мелодію — мелодію
справжнього повноцінного життя.
Поезія в прозі, або Вірш
у прозі
Переважно невеликий за розміром літературний твір,
написаний прозою, але своїй звучанням близький до вірша завдяки великій
емоційності, ліризму і своєрідній ритмічності мови. Широко відомі вірші в прозі
І. Тургенєва ("Как хороши, как свежи были розы", "Порог",
"Воробей" та ін.). Виступали також у цьому жанрі Дніпрова Чайка (цикл
"Морські малюнки"), М. Черемшина, О. Кобилянська, В. Стефаник та ін.
З використанням особливостей вірша в прозі написані розмови квітів у казці для
дітей Л. Українки "Лелія", наприклад:
"Моя люба Мар’яночка краща мені, як
сестричка, — як на неї подивлюся, мов до сонечка всміхнуся. А дівчинонька
Мар’яна щовечора і щорана мене підливає, поле, доглядає... Пісня до роботи
додає охоти, а Мар’яні вдень не до гуляння,— на роботі зранку до смеркання. На
чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах
цілий день полола, бур’яном колючим руки поколола..."
Імпресіонізм — художній
напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень,
співпереживань. Сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у
малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід
сонця» («Impression. Soleil levaht», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм
поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного
імпресіонізму вважаються брати Конкури. Виявився він також у творчості Ґі де
Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Шніц- лера,
А. Чехова, І. Буніна, А. Анненського та ін. Визначальні риси імпресіонізму: •
зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити,
відчувати, виражати — в цьому все мистецтво»,— проголошували Едмонд і Жуль
Конкури); • імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на
розум; • відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою
завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністі найчастіше заперечували
поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;
• часопростір ущільнюється й подрібнюється, предметом
мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не
соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а
уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа; •
герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на
перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати,
реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
• найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український
імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне
забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом
та символізмом. Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського,
В. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка,
М. Хвильового, Є. Плужника та ін.
Поурочно-тематичне планування та
завдання з
української літератури для учнів 23
групи
(на період карантину з 14.09-19.09 )
Тема уроку
Тема уроку
Д.з.
|
2 |
|
Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду. Жанр новели у творчості М. Коцюбинського. Еволюція художньої
свідомості: від просвітницьких орієнтацій і реалізму до модернізму. Значення стильового новаторства М.Коцюбинського для української
літератури |
Підручн.стор.117-120 |
Українська
література (Авраменко, Пахаренко) 10 клас 2018https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-
Український реалізм Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий»,
«дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі,
а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно
від людського відчування і пізнання. Літературний процес другої половини XIX
ст.
Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури
кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і
характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм
виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в
Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі
мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило
переважно ірраціональний характер.
Протестуючи проти застарілих ідей та
форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення
дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення
літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг
пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та
зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям
далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього
прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення
художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ,
відкриттям ірреального та непізнаного.
Модернізм - це соціальне бунтарство, а
не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти
жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини,
обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти
грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої
самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не
відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у
своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.
Загальні риси модернізму:
- o особлива увага до внутрішнього світу особистості;
- o проголошення самоцінності людини та мистецтва;
- o надання переваги творчій інтуїції;
- o розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у
найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;
- o пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість
тощо);
- o прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси
і мистецтва. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або
футуризм отримали
Поурочно-тематичне планування та
завдання з
української мови для учнів 20,21,23
груп
(на період карантину з 14.09-19.09 )
Тема уроку
Д.з.
|
|
Уживання
великої літери |
Підручник§37-38,впр.4,5,7(1) |
Українська мова (Авраменко) 10
клас 2018-https://pidruchnyk.com.ua/1168-ukrainska-mova-10-klas-avramenko.html
Велика літера. Ще одна вимоглива пані, яка потребує додаткового вивчення і постійного повторення. Оскільки ми не в Німеччині, де всі іменники пишуться з великої (улюблене правило зі школи), над деякими українськими словами доводиться добре помізкувати. Новий правопис не зміг оминути увагою цей пункт.
Нова редакція Українського правопису передбачає,
зокрема, зміни у написанні назв, пов’язаних з релігією, товарних знаків та
марок, назв сайтів.
Стартуємо.
З великої букви
пишемо слова Бог, Аллах, а також
імена та найменування Бога – Господь, Спаситель, Всевишній, Єгова, Саваоф,
імена богів і богинь у різних народів: Деметра, Вішну, Брахма, Перун.
Слово "бог" як найменування богів і богинь політеїстичних релігій
пишемо з малої: боги Стародавнього Єгипту, богиня Гера, бог торгівлі.
Окрім того, з
великої пишемо: Трійця, Свята Трійця,
найменування осіб Святої Трійці (Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий), Богородиця (Цариця Небесна, Мати Божа, Пречиста Діва).
Прикметники, утворені від слова Бог, Господь теж пишемо з великої: слава
Божа, воля Господня, Божий промисел.
Слова апостол,
святий, преподобний, мученик та інші пишемо з малої букви: апостол Матвій,
свята великомучениця Варвара, блаженна Феодора. Але Пресвята Богородиця, Свята
Трійця, собор Святого Петра.
У церковних і
релігійних текстах з великої букви пишемо займенники, вжиті замість слів Бог,
Божий: нехай святиться ім’я Твоє (Біблія).
В усталених
словосполученнях, що використовуються в розмовній мові, де слова Бог, Господь
не вживаються як їх найменування, їх пишемо з малої букви: бог зна що (невідомо
що), бог зна коли (невідомо коли), господь з тобою (вживається як здивування,
заперечення, докір), бог з ним (вживається на знак згоди, примирення).
З малої букви пишемо
вигуки – боже, господи, їйбогу, господи боже мій, боже збав, крім випадків,
коли слова Боже, Господи є звертанням до Бога.
Назви релігійних
свят і постів, зрозуміло, що пишемо з великої: Благовіщення,
Великдень, Покрова, Великий піст, Різдвяний піст, Петрівка, Спасівка,
Страсний тиждень, Страсна п’ятниця. Це правило не нове, було й у
старому правописі.
Назви культових книг
пишемо з великої букви без лапок: Біблія, Святе Письмо, Євангеліє,
Старий Завіт, Тора, Псалтир, Коран.
З великої букви
пишемо перше слово назв церков: Українська православна церква, Українська
греко-католицька церква, Українська лютеранська церква, Римсько-католицька
церква, Вірменська апостольська церква.
Великі букви
вживаємо в повних офіційних найменуваннях найвищих церковних посадових
осіб: Вселенський Патріарх, Папа
Римський, Святійший Патріарх Київський і
всієї Руси-України, Католікос-Патріарх усієї Грузії,
Верховний Архиєпископ.
Найменування інших
церковних звань і посад пишемо з малої: митрополит Вінницький і Барський,
архімандрит (архимандрит), пастор, мулла, імам, ксьонз. Тобто найвищі чини – з
великої, інші звання – з малої.
З великої букви
пишемо всі слова, крім родових найменувань, у назвах монастирів, церков,
ікон: Володимирський собор, Києво-Печерська лавра, Михайлівський
Золотоверхий монастир, храм Христа Спасителя, ікона Матері Божої
Теребовлянської.
Назви церковних
служб та їхніх частин пишемо з малої: літургія, проскомидія, вечірня, утреня,
хресний хід, полієлей, повечір’я. Треба розуміти, хресна дорога теж з малої.
Ух, здається,
розібрались. Як на мене, все логічно, нічого складного. Але вивчити і писати
грамотно треба. Як каже народна мудрість, доки не намучишся, доти не научишся.
Цікаво, що
Православна церква України на сторінці у соцмережі уже оприлюднила зміни, які стосуються релігійних назв. "Ми
йдемо в ногу з сучасним життям, а тому уважно вивчили норми нового правопису,
зокрема ті, що стосуються написання слів з релігійної тематики", –
зазначають у спільноті.
Оскільки релігійним
назвам у новому правописі присвячено цілий параграф і текст вийшов огого, решту
змін розглянемо наступного разу.
Хоча, якщо уже
говоримо на релігійну тему, то варто додати, що в новому правописі священник пишемо
з двома "нн" (було священик), так як письменник. Думаю, це легко,
оскільки тут часто помилялись. І Святвечір разом і з
великої літери.
·
Український правопис. 14 нових правил, які варто
·
запам’ятати
·
Український правопис.
нові правила, які варто
·
запам’ятати
·
1. Тепер пишемо не тільки ірій,
ірод (‘дуже жорстока людина’), а й ирій, ирод – із И на початку слова. Також
пишемо ич, икати, икання. Крім того, И на початку може бути в іншомовних
власних назвах.
·
Унормована можливість у деяких випадках
писати И на початку слова, що раніше офіційно «заборонялося» і вимагалося
писати лише І.
·
Новинкою, порівняно з попереднім
правописом, стала можливість писати слова ірій / ирій, ірод / ирод двома
способами. Також тепер уже офіційно пишемо И на початку окремих вигуків (ич!),
часток (ич який хитрий), дієслова икати (‘вимовляти
и замість і’) та похідного від нього іменника икання. Крім того, И
на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах іншомовного
походження, на кшталт: ир, Ич-оба, Кім Чен Ин. Останні моменти на практиці
застосовувалися й раніше, але не були внормовані.
·
2. Тепер пишемо архимандрит,
архиєрей, архиєпископ, архиєрей тощо через И – поряд із попередніми
архімандрит, архієрей, архієпископ, архієрей.
·
У префікса архі- з’явився варіант архи-
в назвах церковних звань, титулів і чинів: архимандрит і архімандрит, архиєрей і архієрей, архистратиг і архістратиг тощо.
·
3. Тепер пишемо також гідности,
незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли,
Руси, Білоруси – як варіант, із -И в кінці в родовому відмінку однини; також
лишається дотеперішня норма на -І.
·
Групі іменників третьої відміни
в родовому відмінку однини повернуте як варіант також закінчення
на -и, крім закінчення -і, що дотепер від 1930-х років було єдиною
дозволеною формою: Іменники на -ть після приголосного, а також
слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у
родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности,
незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли,
Руси, Білоруси.
·
4. Тепер пишемо також Ленінові,
Сталінові, Путінові :) – з закінченням -ові в давальному відмінку однини як
варіант, поряд із дотеперішньою нормою про закінчення -у.
·
Прізвища, що є іменниками чоловічого роду другої відміни
на -ин, -ін, -їн, у давальному відмінку
однини можуть мати й закінчення -ові, а не тільки -у, як
досі: Василишину – Василишинові, Волошину – Волошинові, Михайлишину –
Михайлишинові, Семенишину – Семенишинові, Степанишину – Степанишинові,
Яковишину – Яковишинові, Ільїну – Ільїнові та ін.
·
·
5. Тепер «топ-100», «топ-десять»
– «поза законом».
·
Просто у правопис внесли уточнення щодо
написання модного слова «топ»: Компонент топ- із числівниками не
поєднуваний. Тобто написання на кшталт «топ-100», «топ-десять» тощо –
порушення правопису! Для передачі поняття чогось найпершого (чи
найостаннішого), найважливішого, чільного, провідного або найгіршого багата
українська мова має досить засобів, і не варто збіднювати її до одного-єдиного
способу, ще й чужого.
·
6. Тепер назви сайтів та інших
інтернет-сервісів пишемо тільки українською, з обов’язковим відмінюванням:
твітер, ґуґл; мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»; фейсбука, ютуба,
імейла (із закінченням -А, -Я в родовому відмінку однини).
·
Нарешті внормоване написання назв
сайтів та інших інтернетних сервісів: вони пишуться українською мовою, за
нормами українського правопису і, звичайно ж, відмінюються, як усі українські
слова: Назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (твітер, ґуґл);
назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбук»,
енциклопедія «Вікіпедія»).
·
Такі з цих слів, що належать до другої
відміни, в родовому однини мають закінчення -а, -я: фейсбука, ютуба, імейла.
·
7. Слова «ви», «ваш» тощо завжди
пишемо з малої літери, якщо тільки це не лист із персональним зверненням до
однієї особи з виявом особливої ввічливості.
·
Унормоване написання слів «Ви», «Ваш»
тощо з великої літери: це робиться тільки як форма ввічливості у звертанні до
однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо, адресованих
безпосередньо цій людині – але в текстах іншого характеру літера завжди мала.
·
8. Нагадуємо: два хлопці, три
робітники, чотири слухачі – з -И, -І, -Ї в кінці (а не «хлопця», «робітника»,
«слухача», як помилково вживають російськомовні).
·
Для тих, хто плутає українську форму з
російською на -а, -я, тепер прямо нагадано: Іменники чол. роду з
числівниками два, три, чотири мають
закінчення -и, -і (-ї): два хлопці,
три робітники, чотири слухачі.
·
9. Знайомимося зі скісною
рискою.
·
Запроваджений новий розділовий
знак – це скісна риска ( / ). Її ставимо:
·
В офіційно-діловому та науковому стилях
– як розділовий знак між однорідними членами речення та в інших подібних
випадках у значенні, близькому як до єднального (=і), так і до розділового
(=або) сполучників (з можливістю переважання в різних контекстах то одного, то
іншого з цих значень): системність / несистемність мовних явищ; на позначення
року, що не збігається з календарним, напр.: у 2018/2019 навчальному році; На
позначення співвідношення яких-небудь величин, параметрів: співвідношення курсу
гривня / долар; У графічних скороченнях: п/в (поштове відділення), р/р
(розрахунковий рахунок), х/к (холодного копчення), п/п (по порядку: № п/п), к/т
(кінотеатр), т/к (телеканал), с/г (сільськогосподарський) та ін.; км/год
(кілометр на годину), Ф/м (фарад на метр) та ін.
·
·
Інтер’єр будівлі Міністерства освіти
України в Києві
·
10. Тепер пишемо тільки разом:
віцепрем’єр, віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал,
вебсайт, вебсторінка, преміумклас, максісукня, мідімода, мініспідниця,
топменеджер, топмодель, лейбгвардієць, лейбмедик, оберофіцер, оберлейтенант,
оберпрокурор, штабскапітан, унтерофіцер тощо.
·
Значно розширений перелік компонентів,
які пишуться з рештою слова разом (раніше багато з них
писалися через дефіс). Це стосується не тільки іменників, а й утворюваних від
них прикметників, які теж тепер втратять дефіс.
·
До таких компонентів, що пишуться разом,
тепер, зокрема, належать (раніше цей список був значно коротший): абро-, авіа-, авто- (‘само’,
‘автоматичний’), агро-, аеро-, аква-, алко-, арт-, астро-, аудіо-, біо-, боди-, боді- (перед
голосним), веб-, геліо-, гео-, гідро-, дендро-, екзо-, еко-, економ-, етно-, євро-, зоо-, ізо-, кібер-, мета-, метео-, моно-, мото-, нарко-, нео-, онко-, палео-, пан-, пара-, поп-, прес-, псевдо-, соціо-, теле-, фіто-, фолк- (фольк-), фоно-; іно- (іншо-, інако-), лже- та
ін., а також архі-, архи-, бліц-, гіпер-,
екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-; анти-, віце-, екс-, контр-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-:
аброморфема, артринок, бодибілдинг, бодіарт, вебсторінка, геліоцентр,
екопродукти, економклас, моновистава, панамериканський, попмузика, попгурт,
пресконференція, фолкгурт, фолькмузика, бліцновини, бліцопитування, екстраклас,
преміумклас, топменеджер, топмодель, флешінтерв’ю, максіодяг, мідіодяг,
мінісукня; максімода, максісукня, мідімода, мідіспідниця, віцепрем’єр,
віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал, контрудар,
лейбгвардієць, лейбмедик, обермайстер, оберофіцер, оберлейтенант, оберпрокурор,
штабскапітан, унтерофіцер.
·
(За попереднім правописом перші
елементи віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер- вказувалося
писати через дефіс, багато були просто не врегульовані.)
·
Але увага: якщо такі іншомовні
компоненти приєднані до власного імені, то їх пишемо з дефісом: пан-Європа,
псевдо-Фауст.
·
11. Тепер пишемо тільки окремо
пів у значенні половина: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів
міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями; пів Європи, пів
Києва, пів України.
·
Змінене написання компонента пів:
запроваджене його написання іноді окремо, іноді разом – залежно від його
значення; раніше він писався іноді разом, іноді через дефіс.
·
Зокрема, невідмінюваний числівник пів зі значенням
‘половина’ з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі
родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів
відра, пів години, пів літра, пів міста, пів
огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів
ями; пів Європи, пів Києва, пів України.
Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить
єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо
разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля, півлітра (розм.
‘пляшка з горілкою або іншою випивкою ємністю 0,5 літра’), півмісяць, півоберт, півовал, півострів.
·
12. Тепер пишемо тільки
двоактний, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень,
чотириосьовий – а не «двох-», «трьох-», «чотирьох-», як раніше, перед наступним
А чи О).
·
Слова з елементами дво- / двох-, три- / трьох-, чотири- / чотирьох- пишуться
інакше: пишемо двох-, трьох-, чотирьох-, якщо наступна частина є числівником чи
співвідносним іменником: двохсотий, трьохтисячний, чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний; двохсотріччя, трьохсотріччя, чотирьохсотріччя;
і дво-, три-, чотири- в усіх інших випадках, зокрема: двоактний, двоокис, двоокисень, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень, чотириосьовий.
(Раніше в першому з цих випадків припускалося і двох-, трьох-, чотирьох-;
натомість тільки ці форми на -ох- вимагалися в разі, якщо наступна частина
слова починалася на голосний А, О).
·
·
13. Тепер пишемо інакше слова:
священник (через два Н); проєкт, проєкція (через Є); госпіс (через Г).
·
Слово священник тепер
пишемо з двома Н, як і в інших словах зі збігом однакових приголосних на межі
кореня і суфікса; раніше воно було фактичним винятком і писалося з одним Н.
·
Слова проєкт, проєкція тепер
пишемо через Є, як і в інших схожих випадках, на кшталт «траєкторія», що було
запроваджено раніше; дотепер вони писалися через Е і були по суті винятками.
·
Слово госпіс тепер
пишемо з Г на початку (раніше було хоспіс); при цьому інші схожі запозичені
слова залишилися через Х.
·
14. Тепер пишемо: Ігорю (кл.
в.), Ігорьович; Олеже (поряд із Олегу – кл. в.); хабаря, хабарем; ситра,
ситром; Ізабелі, Етелі, Жізелі, Ніколі, Сесілі, Зейнабі, Руфі.
·
У групах слів ставимо
у кличний відмінок обидва слова.
·
Внесені зміни в деякі норми відмінювання
іменників.
·
В імені Ігор змінений кличний
відмінок: тепер Ігорю, раніше було Ігоре. Також форма по
батькові від нього тепер подається як Ігорьович, раніше
була Ігорович.
·
Для імені Олег встановлена
форма кличного відмінка Олеже, що раніше вважалася
неправильною, але як варіант залишена і стара форма Олегу.
·
Слово хабар переведене
у м’яку групу і тепер відмінюється за зразком: хабаря, хабареві, хабарем…
раніше було «хабара» і т. д. (але: у складних словах із хабар сполучним
голосним є лише о: хабародавець, хабаромісткість, хабароодержувач).
·
Із невідмінюваних іменників іншомовного
походження перевели до відмінюваних слово ситро,
додавши його до відмінюваного й раніше пальта; метро, кіно і так далі лишилися
невідмінюваними.
·
Також уточнені принципи відмінювання
деяких жіночих імен іншомовного походження, які раніше офіційно вважалися
невідмінюваними: Жіночі імена, що закінчуються на губний або м’який
приголосний, відмінюємо: Ізабель – Ізабелі, Етель – Етелі, Жізель – Жізелі,
Мішель – Мішелі, Ніколь – Ніколі, Сесіль – Сесілі, Зейнаб – Зейнабі, Руф –
Руфі; інші ж жіночі особові імена, що закінчуються на -й і на твердий
приголосний (крім губних), далі не відмінюються: Беатріс, Долорес,
Гюльчатай, Елмас, Енн, Жаннет, Ірен, Кармен, Кім, Клодін, Ленор, Маргарет,
Мерседес, Монік, Тріш, Фарах і т. ін.
·
Розширене застосування кличного
відмінка у групах слів: тепер у звертаннях, що
складаються: з двох особових імен – імені та по батькові; із загальної назви та
прізвища; з двох загальних назв; із загальної назви та імені; із загальної
назви та прізвища, – форму кличного відмінка мають обидва слова:
Оксано Іванівно, Маріє Василівно, Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе
Андрійовичу; добродійко Вариводо, пані Гаркуше, поетко Забашто; добродію
бригадире, пане лейтенанте; брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю
Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване; друже Максименку; колего Євгенищуку, пане
Ковалю.
·
·
15. Тепер пишемо назви деяких
міст у родовому відмінку однини з -У, -Ю: Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю,
Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю, Берліну. Але як варіант лишається і
попередня форма на -А, -Я.
·
Також не забуваймо:
відприкметникові географічні назви на -Е відмінюємо як прикметники, на -О як
іменники: Сватового, Рівного; Косова, Сараєва.
·
Значно детальніше розписане використання
закінчень -а, -я, -у, -ю в родовому
відмінку однини іменників другої відміни. Серед помітних змін –
запровадження (точніше, відновлення) написання назв деяких міст через -у, -ю,
чого в дотеперішньому правописі не було: в радянські часи майже всі міста
перевели на закінчення -а, -я, за ліченими винятками на
кшталт Красного Лиману, Кривого Рогу, Часового Яру тощо – другою частиною яких
є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у.
·
Відтепер старі закінчення -а (у
твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) зберігають
назви населених пунктів чоловічого роду із суфіксами -ськ-, -цьк-, -ець-,
елементами -бург-, -град- (-город-), -піль- (-поль-), -мир-, -слав-,
а також назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із
суфіксами присвійності -ів- (-їв-), -ев- (-єв-), -ов-, -ин- (-ін-), -ач-, -ич-:
Бердянська, Луцька, Бобринця, Кременця, Трускавця, Піттсбурга, Вишгорода,
Миргорода, Шаргорода, Борисполя, Тернополя, Ямполя, Житомира, Ярослава;
Олеськова, Львова, Харкова, Києва, Колгуєва, Харкова, Ходорова, Батурина,
Пирятина, Святошина, Снятина; Бахмача, Гадяча, Галича.
·
Усі інші назви населених пунктів
чоловічого роду, крім перелічених вище, відтепер мають у родовому відмінку
однини закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у
м’якій групі): Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю.
Проте ці іменники також можуть мати й варіантне закінчення -а
(-я): Амстердама, Гомеля, Ліверпуля, Лондона, Мадрида, Парижа, Чорнобиля.
·
Правопис звертає увагу, що закінчення -а
(-я) та -у (-ю) має розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжира, Рима,
Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) – Нью-Йорку
(штат).
·
Уточнено фактично чинну норму щодо
відмінювання деяких географічних назв: Від відприкметникових українських
назв населених пунктів з кінцевим -е на зразок Сватове, Синельникове,
Гаркушине, Рівне, що відмінюються за зразком прикметників у формі
середнього роду, слід відрізняти подібні за оформленням назви з
кінцевим -о (рідковживані в українській мові, але поширені в інших
слов’янських мовах) на зразок Бородіно, Косово, Сараєво, Шереметьєво, Гнезно,
Молодечно, що відмінюються як іменники середнього роду ІІ відміни.
·
·
16. Затверджено, що білоруські і
російські імена «перекладаємо» українськими. Путін – Володимир, а не
«Владімір», як писав дехто.
·
Унормовано, відповідно до практичного
вжитку, принцип передачі російських і білоруських імен: Білоруські та
російські імена за традицією не транслітеруємо, а передаємо українськими
відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана;
винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників
та діячів культури – такі, як Алесь Адамович, Пятрусь Бровка, Ригор Бородулін
та ін.
·
Але це стосується
тільки імен білорусів і росіян:
поруч із Володимиром чи Давидом із цих країн зберігаємо румуна Владіміра чи
грузина Владімера, німця Давіда чи вірменина Давіта тощо.
·
17. Тепер пишемо також через Ґ:
Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо, поряд із
попередніми формами через Г.
·
Пишемо також через Т:
анатема, дитирамб, етер, катедра, міт, мітологія, Атени, Демостен та ін., поряд
із формами через Ф (дифірамб, ефір, міф, Афіни, Демосфен).
·
Пишемо також через АВ:
авдієнція, авдиторія, лавреат, павза, фавна тощо, поряд із формами через АУ
(пауза, фауна).
·
Тепер правопис припускає передавати
звук [g] і близькі до нього звуки в іменах і прізвищах також
через Ґ, а не тільки через Г, як було досі –
дотеперішній правопис, відновивши свого часу літеру ґ, майже не знаходив їй
застосування: Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гуллівер і
Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо.
·
Змінений головний принцип передачі сполучення
TH у словах грецького походження – тепер його передаємо «звичайно»
через Т, але лишається і стара можливість через Ф: Буквосполучення th у
словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антологія,
антропологія, аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, ортодокс,
ортопедія, Амальтея, Прометей, Текля, Таїсія, Теодор. У словах, узвичаєних в
українській мові з ф, допускається орфографічна
варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і
етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія,
Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен,
Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.
·
Змінений підхід до передачі
сполучення AU: тепер у словах із давньогрецької й латини, на
відміну від запозичень із інших мов, воно передається «звичайно» як АВ,
тоді як у словах із інших мов – як і раніше, через АУ: автентичний,
автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра, Аврора,
Мавританія, Павло.
·
Але в запозиченнях із давньогрецької
мови, що «мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації
як ау», допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція,
аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна.
(Попередні формулювання ставили інші пріоритети: «Дифтонги au, ou передаються
переважно через ау, оу… Разом із тим у цілому ряді слів au передається через
ав».)
·
Схожа зміна й у ставленні до німецьких
сполучень EI і EU: зараз їх пропонують передавати
як АЙ і ОЙ і залишати як ЕЙ тільки в
«давніших запозиченнях» із EI: Німецьке буквосполучення еі відповідно
до вимови передаємо українською мовою через ай (яй): Айзенах,
Вайнрайх, Віттгенштайн, Вайзенборн, Кайзер,
Майнгоф, Нортгайм, Бляйбтрой, Кляйн, Кляйнерт,
Фляйшер; буквосполучення eu – через ой: фройляйн, Нойбранденбург,
Нойбауер; За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення
еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: крейда, крейцер, маркшейдер,
капельмейстер, гросмейстер, штрейкбрехер, Гейне, Лейпциг, Рейн, Швейцарія
(раніше було навпаки: нормою для обох сполучень було «переважно ЕЙ», а АЙ і ОЙ
віддавалися тільки «назвам новішого походження»).
·
Тут же варто згадати і вперше визначений
принцип передачі звука [æ] у словах англійського походження –
його звичайно передаємо як А: макінтош, спам, чат, хакер, Алекс,
Адамс, Адлер, Гаррісон, Ланкастер, Манчестер, Канаверал, Чаплін. При цьому «за
традицією» в багатьох словах залишається радянсько-російська спотворена
передача через Е: бізнесмен, менеджер, Блеквуд, Кемерон, Лемберт,
Пелл-Мелл, Селінджер, Сем, Тетчер і т. ін. Із цього випливає, що англійське
æ в нових словах, іменах і назвах, які ще не встигли усталитися в цьому
спотворенні через Е, маємо надалі передавати через А.
·
·
18. Тепер пишемо: фоє, Феєрбах,
Гоя, Савоя, Рамбує, Шантії, Хаям (без вставного Й); Дікенс, Текерей (через одне
К).
·
Скасовані деякі написання, що були свого
часу введені з російської – на кшталт ЙЯ, ЙЄ тощо; тепер просто Я, Є тощо:
Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного
слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja]
буквами є, ї, ю, я: буєр,
конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, лояльний, параноя, плеяда, рояль,
саквояж, секвоя, фаянс, феєрверк, ін’єкція, проєкт, проєкція, суб’єкт,
траєкторія, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая,
Йоганн, Рамбує, Шантії, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона.
·
(Старий правопис приписував писати Гойя,
Савойя, Шантійї, Фейєрбах, майя (народність), фойє і так далі, це написання
також використовували в іноземних власних назвах, що були запозичені через
посередництво російської, на кшталт «Найєм»; але варто мати на увазі, що тут
ідеться саме про передачу комбінацій й+е, й+і, й+у, й+а з одним Й,
який немає сенсу подвоювати; коли ж в іноземних власних назвах треба передати
саме подвоєний Й, такі написання залишаються: Tayyip (т-а-й-й-і-п)
– Тайїп, Szijjártó (с-і-й-й-а-р-т-о) – Сійярто.)
·
Такі слова, як Дікенс, Дікінсон тощо,
де в оригіналі є сполучення ck на позначення звука К,
тепер пишемо з одним К; досі передача цього написання була непослідовною –
іноді через одне К, іноді через два. Але: Подвоєння кк зберігаємо у власних
назвах кельтського походження, де формант Mac, Mc поєднується з основою, що
починається на [k], в тих випадках, коли за традицією їх пишемо як одне слово:
Маккартні, Маккензі, Маккенна, Маккінлі, а також у загальних назвах, що утворені
від власних назв такого типу: маккартизм і т. ін.
·
19. Тепер пишемо російські
прізвища на -ой як Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий,
Трубецький, хоча таки Толстой; також Кустуриця тощо – з м’яким Ц.
·
Змінений принцип передачі деяких
російських чоловічих прізвищ прикметникового зразка – тепер усі вони
передаються через -ий, навіть якщо в російському оригіналі -ой (винятком
лишається Толстой): Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий,
Босий, Трубецький, але Толстой (Толста); раніше такі російські прізвища на -ой
залишали це закінчення і в українській передачі.
·
Деякі слов’янські прізвища І відміни з
історично м’яким приголосним Ц у кінці основи тепер пишемо з закінченням -я (Кустуриця,
а не Кустурица).
·
20. Тепер пишемо з дефісом
елементи імен людей: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей – якщо це
не прізвище (тоді разом).
·
Змінене написання ще деяких іноземних
особових назв – тепер із дефісом, раніше було разом. Це, як мовиться у
правописі, «арабські, перські, тюркські імена з компонентами, що вказують на
родинні стосунки, соціальне становище і т. ін.», а також «вірменські прізвища з
початковим компонентом Тер-»: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей,
Кемаль-паша, Мірза-хан (але за традицією Чингісхан); Тер-Казарян, Тер-Ованесян,
Тер-Петросян (раніше компоненти бей, заде, мелік, огли й под. писалися разом).
Але й за новим правописом прізвища (на відміну від інших
елементів повного імені), до складу яких входять ці компоненти, звичайно
пишемо разом: Багірзаде, Турсунзаде, Керогли. Як і раніше, окремо пишеться
арабське «Ібн».
Коментарі
Дописати коментар